Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Питав, та вона ухилилася від відповіді. Проте ясно дала зрозуміти, що радо прийме пропозицію погостювати в нас. Мама припустила, що незабаром десь у Леннірі має народитися нова відьма.
— Цілком можливо, — кивнула Ейрін. — І якщо так, то згодом до леді Шайни приєднаються ще дві або й три відьми, а коли надійде час, вони несподівано завітають у дім породіллі, приймуть пологи і заберуть із собою новонароджену дівчинку.
— А як батьки не захочуть її віддавати? Що тоді?
— Не знаю, — чесно відповіла Ейрін. — В історичних хроніках я читала лише про сутички на Лахліні… Та це ж Лахлін, там не батьки відмовлялися віддавати, а поборники, і відьми їм задавали жару. А щоб хтось не віддавав на Абраді — про таке я не зустрічала жодної згадки, а в усі ті страшні казочки не вірю. Мабуть, відьми просто вміють переконувати — і золотом, і словами.
Фіннела із сумнівом похитала головою.
— Не уявляю, яке золото і які слова могли б переконати моїх тата за мамою відмовитися від мене.
— Слова, думаю, знайшлися б. Таким батькам, як твої, я б не стала пропонувати ні грошей, ні земель, а звернулася б до їхніх почуттів. Постаралася б переконати їх, що твоє місце серед відьом, що так ти будеш щасливою, проживеш довге життя, не пізнавши старості, матимеш могутню силу, яку застосовуватимеш для добра людей. А ще я сказала б, що присутність серед відьом леннірської принцеси надовго вбезпечить нашу країну від ворогів, служитиме звеличенню нашого роду.
Фіннела відкинулася спиною на подушки і випростала ноги, примостивши їх у Ейрін на колінах.
— Може, це й спрацювало б, — промовила вона задумливо. — Та до чого ці балачки. Я ж однаково не відьма…
— Зате можеш стати чаклункою.
Фіннела демонстративно позіхнула, всім своїм виглядом зображаючи нудьгу.
— Не починай знову, Ейрін. Мені це нітрохи не цікаво.
Хист до чарів не був надбанням одних лише відьом — жменьки жінок, обдарованих Відьомською Іскрою. Існували також люди, що мали набагато слабшу силу, але цілком достатню для того, щоб керувати маґією, присутньою в довколишньому світі — в землі та воді, в повітрі й вогні, в рослинах і тваринах, в різноманітних чарівних предметах, як артефактах (тобто створених штучно, руками людей або нелюдів), так і в реліктах (що з’явилися ще на початку часів). Ці чоловіки та жінки після належного навчання ставали чаклунами й чаклунками. Вони були не такі могутні, як відьми, та все ж багато що вміли, а крім того, на відміну від відьом, не мусили зберігати незайманість — їхня сила від цього не залежала.
Фіннела народилася з чаклунським хистом, а от Ейрін, на свій превеликий жаль, не мала його, тому по-доброму заздрила кузині і водночас сердилася на неї за недбале ставлення до свого рідкісного таланту. Ще як Фіннела була малою, придворний чаклун Іґан аб Кін навчив її стримувати свою силу, щоб вона з необережності не нашкодила ні собі, ні довколишнім. А коли їй минуло одинадцять років, майстер Іґан, з дозволу Фіннелиного батька, лорда Ріса аб Тирнана, став уже по-справжньому навчати дівчину маґії. Та все марно — Фіннела ніколи не відзначалася особливою пристрастю до наук, була дуже нетерпляча й непосидюща, а побачивши, як багато їй доведеться працювати, перш ніж вона зуміє зробити щось значне та корисне, геть опустила руки й відмовилася від подальших занять. Упродовж наступних років Фіннела кілька разів піддавалася на вмовляння Ейрін і поновлювала навчання, проте її витримки вистачало ненадовго.
А Ейрін віддала б усе на світі, аби лишень мати чаклунський хист. Та ще більше, ще відчайдушніше їй хотілося бути відьмою. Частенько перед сном, лежачи в своєму затишному ліжкові, Ейрін уявляла, що вона відьма — прекрасна, грізна й велична. На такі думки дівчина відчувала якусь болючу насолоду, їй паморочилося в голові від захопливих картин, що проносилися в її уяві, і разом з тим ставало невимовно гірко від усвідомлення всієї марності своїх мрій. Ейрін ніколи не ділилася цими фантазіями з Фіннелою. Вони були аж надто особисті, аж надто потаємні, щоб звіряти їх навіть найкращій подрузі…
Ейрін прибрала кузинині ноги зі своїх колін, посунулася до краю ліжка і встала.
— Ні, так не годиться! — обурено мовила вона. — Це справжнісіньке неподобство!
— Ти про що? — спитала Фіннела, підвівшись із подушок.
— Майстер Левелін досі не доповів мені про леді Шайну. Найперше побіг до твоєї матері, але й після того не сподобився прийти до мене. Бодай із простої ввічливості.
— Ага, ясно, — сказала Фіннела. — І тебе це розсердило?
— Ще б пак! — відповіла Ейрін. — Зрозумій мене правильно, сестричко, я не маю нічого проти тітоньки Ідріс, я люблю й шаную її. Проте не вона хазяйка в Кардуґалі.
— Авжеж ні, — відразу погодилася кузина. — Раз у твого батька немає дружини, то хазяйка тут ти. І до твого відома, мама цього не заперечує. Вона просто виконує твої обов’язки і все чекає, коли ти збунтуєшся.
Ейрін запитливо глянула на неї:
— Так гадаєш?
— Я не гадаю, а знаю. Мама про це казала ще рік тому. Але попросила мовчати, поки ти перша не заговориш. Мовляв, мусиш сама захотіти, щоб тебе сприймали серйозно.
— Я цього хочу, — рішуче оголосила Ейрін. — І передовсім задам прочухана майстрові Левеліну.
— Передовсім ти належно вдягнешся, — твердо мовила Фіннела, вставши з ліжка і взуваючи туфлі. — Майстер Левелін поставиться до тебе серйозніше, якщо ти будеш схожа на принцесу, а не на доньку зубожілого поміщика.
Ейрін збиралась була заперечити, але потім визнала, що кузина має слушність.
— Гаразд. А ти накажи розшукати його й викликати до мене.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Первісна. Дорога на Тір Мінеган», після закриття браузера.