Читати книгу - "Балакучий згорток"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Пробач, але ми тебе, здається, не розуміємо, — сказала Пенелопа, ніяковіючи.
— Будь-хто, чи радше будь-який папуга, може бути просто папугою, — пояснював папуга, — але я — Папуга з великої літери. Ці ініціали промовляють самі за себе.
— Ініціали? Які ще ініціали? — здивовано спитав Саймон.
— Мої, — відповів папуга. — Але ж ви вмієте ставити безглузді запитання — на диво безглузді.
— То що ж це за ініціали? — допитувалася Пенелопа.
— Вам буде нелегко їх запам’ятати. Отже, слухайте: мене звати Персіваль Арчибальд Патрік Ульріх Герберт Артур.
— Ось як! Справді, перші літери складають слово «ПАПУГА»! Які гарні ініціали! — прощебетала радісно Пенелопа.
— Дякую, — скромно погодився папуга. — Ось чому я не просто папуга, а Папуга з великої літери. Можете так і називати мене — Папуга.
— Дякую, — сказала Пенелопа.
— А це, — він промовистим порухом крила вказав на малесеньку клітку, — це — Дульчібелла, мій співучий павучок.
— Привіт, — сказали діти.
— Привіт, — відповіла Дульчібелла.
— Привіт, — приєднався Папуга.
— Мушу визнати, — розважливо промовила Пенелопа, — що тепер я розумію, чому ти Папуга з великої літери. Тобто, звичайно, я не хочу видатись брутальною чи ще щось таке, але ти насправді говориш набагато більше, ніж звичайні папуги. Я маю на увазі, ти говориш значно розумніше, — розумієш, про що я? Тобто, видається, ніби ти знаєш, про що говориш, а звичайні папуги — не знають.
— Так і є, — відповів папуга. — Але як ви думаєте, чому звичайні папуги не знають, що говорять?
— Чому? — поцікавився Саймон.
— Бо вони повторюють за людьми. А це найшкідливіший спосіб навчання.
— Добре, а як же вчився ти? — запитав Пітер.
— Я вчився за словником, — гордо відповів Папуга.
— За словником? — недовірливо перепитала Пенелопа. — Як же ти міг навчитися за словником?
— А як же інакше? Головна проблема більшості, якщо не всіх папуг, власне, в тому й полягає, як я вже казав, що вони вчаться у людей — ось чому вони не знають, що говорять, бо люди ніколи не пояснюють їм те, чого навчають.
— Я ніколи про це не думав, — зізнався Пітер.
— Який розумний, здоровий, нормальний, інтелігентний папуга, наділений почуттям власної гідності, міг би цілими днями тільки те й робити, що повторювати: «Люба Поллі», якби знав, що це означає? — запитав Папуга, і голос його аж тремтів від запалу. — Який порядний, чесний, скромний, сором’язливий, пристойний птах міг би без кінця кричати при сторонніх: «Попка-дурник», якби знав, що це значить?
— Коли це показати в такому світлі, то воно справді видається жорстоким, — замислено сказала Пенелопа.
— Так, — погодився Саймон, — так само, як усі ці слівця, які втовкмачують немовлятам: «тато», «баба», «цяця», «кака» і всяке таке.
— Саме так, — тріумфально вигукнув Папуга. — Отже, яка нормальна дитина могла б кожного представника парнокопитних, якого тільки побачить, називати «му-му», якби знала, що це означає?
— Кожного представника чого? — запитав Пітер.
— Він має на увазі корів, — відповів Саймон: порівняно з Пітером, він краще знався на складних і довгих словах.
— Ні-ні, — провадив далі Папуга, — єдиний спосіб навчитися розмовляти — це вчитися за допомогою словника, і тут мені особливо пощастило, бо мене виплекав великий, багатий, всеохопний словник, справжній Словник з великої літери.
— Як же словник міг тебе виплекати? — невпевнено спитала Пенелопа.
— Там, звідки я прибув, це можливо, — сказав Папуга. — Словник — найбільша наша книга, поряд з Великою Книгою Чарів і Книгою Цілющих Трав Гепсібара.
— Боюся, я знову нічого не зрозуміла, — сказала Пенелопа.
— Бо ти напрочуд обмежена і вперта дівчинка, — сказав Папуга, — до того ж, нетямуща, непослідовна і легковажна.
— Не думаю, що тобі варто знову говорити брутальні слова і ображати когось, — зауважив Пітер, який хоч і не зрозумів половини почутого, але не вподобав їхнього звучання й тому відчув потребу заступитися за сестру.
— Ображати? — щиро здивувався Папуга. — Я нікого не ображаю, я лише кидаю жменьку слів на вітер, якусь дещицю малих слів. Це — моя праця.
— Кидати слова на вітер? — спитав Саймон. — Як це?
— Він — Хранитель Слів, — несподівано промовила Дульчібелла своїм тоненьким тихим голоском. — Це дуже важлива робота.
— Коли втручаєшся в чиюсь розмову, годилось би принаймні перепросити, — Папуга неприязно зиркнув на Дульчібеллу.
— Пробач, — сказала Дульчібелла і вибухнула плачем. — Я тільки хотіла допомогти, я тільки намагалася віддати тобі належне, я тільки намагалася…
— Може, ти вже замовкнеш? — гаркнув Папуга.
— Аякже, чудово, — відповіла Дульчібелла, посунулася вглиб клітки і почала пудрити собі носика. — Знай, я образилася.
— Образилася, — буркнув Папуга. — Типова жіноча поведінка.
— А що значить «кидати слова на вітер»? — спитав Саймон.
— І як розуміти оте «Хранитель Слів»? — додав Пітер.
— Як-як! — відповів Папуга. — Так і розуміти, бо це чистісінька правда, і зовсім не слід шукати тут якихось прихованих значень. Бачте, там, звідки ми прибули, існує три книги, які визначають плин нашого життя. Це, так би мовити, звукові книги, звичайно, зовсім не схожі на ваші нудні, старі, буденні, звичайні книжки, — наші книги вміють розмовляти. Одна з них — це Велика Книга Чарів, друга — Книга Цілющих Трав Гепсібара, і третя — Велетенський Словник. Я вивчав Словник і тому став Хранителем Слів.
— Але все-таки, що це означає?
— О, — промовив Папуга, — мушу сказати, це дуже важлива робота. Ось, наприклад, знаєте ви, скільки слів налічує англійська мова?
— Ні, — відповіла Пенелопа.
— Сотні, — припустив Пітер.
— Ні, мабуть, усе-таки тисячі, — виправив його Саймон.
— Майже вгадали. Якщо ж говорити точно — то в англійській мові є двісті тисяч слів. Нині пересічні люди вживають усе одні
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Балакучий згорток», після закриття браузера.