BooksUkraine.com » Дитячі книги » Корсетна майстерня пані Марії 📚 - Українською

Читати книгу - "Корсетна майстерня пані Марії"

133
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Корсетна майстерня пані Марії" автора Анатолій Соломко. Жанр книги: Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 30
Перейти на сторінку:
нехай побрикається трохи, хай подумає, що я такий собі… нікчемний інтелігентик. Постривай, люба, дізнаєшся, хто я насправді, іншої заспіваєш! Все одно нікуди від мене не втечеш, ще до приїзду в Київ моєю будеш. Не таких уламував…»

А Шульгіна дивувалася з себе, що терпить таку гидоту. Спершу навіть люб’язно посміхалася, потім заплющила очі, примусила себе не слухати дурне базікання Кулябка і терпляче чекала вечора: тоді можна буде вибачитись, лягти, відвернутись до стіни і спати до самого Києва.


Відсутньо 2 сторінки


такту вистачило запитати, чи не потребує вона якоїсь допомоги.

У неї справді розболілася голова, та втома взяла своє — під монотонний стукіт вагонних коліс вона швидко заснула.

Прокинулась десь перед світанком. Залишились позаду станції Конотоп, Бахмач… Поїзд наближався до Києва. Марія намагалася запам’ятовувати назви полустанків, роз’їздів, невеличких станцій, обличчя людей, але все швидко мигтіло, збігалось в одну суцільну круговерть.

Заворушився на своїй постелі Кулябко, потягнувся так, що аж суглоби затріщали, і з насолодою позіхнув. Хвилину лежав нерухомо, задумливо дивлячись в стелю вагона, ніби щось пригадуючи, по тому підвівся, звісивши жилаві, волохаті ноги, почухав живіт і потягнувся до одежі. Натягнувши штани та сорочку, почав нишпорити у своєму саквояжі і, знайшовши там рушник та мило, почвалав умиватись. Скориставшись його відсутністю, Шульгіна швидко одяглась і почала лаштувати дорожні речі. «Добре, що не взяла з собою нічого підозрілого», — подумала.

— О-о-о! Ви вже на ногах, Маріє Львівно! — прочиняючи двері купе, заговорив Кулябко. — Доброго ранку вам!

— Дякую. І вам того ж зичу.

— Де там, Маріє Львівно! Голова мало не лусне!

— Самі винні, нащо так багато пити?

— Золоті слова кажете.

— Київ!.. Під’їжджаємо до Києва! — заглянув у купе кондуктор.

Шульгіна повеселішала: скоро вона позбудеться набридлого сусіда, пройдеться травами київських горбів, споглядатиме високі бані лаврських дзвіниць, уклониться могутній постаті Володимира.

— Послухайте, шановна Маріє Львівно, — знітився Кулябко під насмішкуватим поглядом Шульгіної, вишукуючи найбільш переконливі слова. — Я сподіваюсь, що ми ще зустрінемось, тим більше, що мені було дуже приємно провести час у вашій компанії. Ось моя візитна карточка. В будь-яку годину дня і ночі я до ваших послуг. — Кулябко простяг квадратик цупкого паперу, вклонившись, поцілував руку, як уміють це робити офіцери, не згинаючи спини, нахилив голову й пристукнув каблуками.

Шульгіна, навіть не глянувши, що там надруковано, байдуже вкинула візитку в сумку.

На пероні вони побачили гурт цивільних і військових в оточенні молодиків у чорних костюмах та капелюхах, з легенькими палицями в руках («Філери», — подумала Шульгіна) та вусатих жандармів.

— Генерал-губернатор, міський голова Спиридович, — стишено проказав Кулябко.

Не попрощавшись із супутницею, він швидко подріботів до них, за кілька кроків зупинився, виструнчився, неначе на ньому був не цивільний одяг, а військова форма. До нього підійшов ставний, красивий підполковник.

— Як їздилось, Миколо Миколайовичу? — потиснули один одному руки і поволі рушили пероном.

Шульгіна насторожилась: все-таки він переодягнутий жандарм, видно, не проста птаха, коли з підполковником за руку вітається. Згадала про візитну карточку, поспіхом дістала з сумки, піднесла до очей. Там було надруковано:


МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ КУЛЯВКО.

Заступник начальника Київського охоронного відділу.


Тривожно тенькнуло серце, але взяла себе в руки, покликала носильника і, поминувши перон, опинилася в приміщенні пофарбованого в темно-жовтий колір триповерхового дерев’яного вокзалу. Серед гомінкого натовпу, як і на пероні, впадали у вічі молодики в цивільному та жандарми. Найбільше їх стовбичило біля так званих царських кімнат — очевидно, міські власті чекали приїзду якоїсь персони…

На привокзальній площі Шульгіна розплатилася з носильником і огледілась — в очах рябіло від різнобарвних яток, од строкатого одягу людей — справжній ярмарок. Чистильники взуття, вибиваючи щітками чечітку, голосно запрошували охочих навести блиск на черевиках; господарі великих дерев’яних розцяцькованих будок в засмальцьованих, колись білих фартухах кликали приїжджих скуштувати морозива. Тут же продавались смажене насіння, дешеві цукерки. Стільки людей навкруги, а у Шульгіної було моторошне відчуття самотності, але вона знала, що те минеться.

Скрегочучи колесами, з гуркотом розвернувся по колу трамвай, заліплений яскравими торговими рекламами: «Пийте коньяк Шустова!», «Вживайте апетитні пілюлі «Ара»!», «Шоколад «Сіу» — найкращий у світі!»



— Пані, певно, перший раз у нашому чудовому місті? — хтось злегка торкнув її за рукав.

Вона повернула голову — підстаркуватий худорлявий чоловік усміхнувся їй, як добре знайомий.

— Я тутешній візник, — коли ваша ласка, можу відвезти, куди накажете.

— Буду вам дуже вдячна… А кого це тут збираються зустрічати? На пероні стільки вельможного панства…

— Хіба пані не знає?.. Та це ж великий князь, його імператорська високість Микола Миколайович пожалували до нас.

— Он воно що!

Вони підійшли до чорного лакованого ландо, в яке було впряжено пару гнідих коней.

— Сідайте, шановна пані… То куди ж ми поїдемо?

— В готель Гладинюка.

— О-о-о! То шановна пані не перший раз в Києві! — захоплено вигукнув візник.

Веселий та балакучий, він розповідав Шульгіній про міські новини, про робітничу демонстрацію, богослужіння митрополита у Володимирському соборі, прем’єру нової вистави в театрі Бергоньє.

— Готель поруч з театром, там же, на Фундуклеївській[3], — ви, звичайно, знаєте. Раджу скористатися випадком і відвідати театр.

А Шульгіна враз пригадала Андрія, і на душі їй стало тепло. Кохала юнака давно, чи по з першої зустрічі, не задумуючись, ладна була іти за ним хоч на край світу, але часті переїзди, ризиковані завдання комітету. Вона належала партії, і її особисте було не на першому плані.

Уже й не пам’ятає, з якої нагоди зібралися тоді

1 ... 3 4 5 ... 30
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корсетна майстерня пані Марії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Корсетна майстерня пані Марії"