Читати книгу - "Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук"

в невеличкому бамбуковому гаю. До лісу, як мовиться, рукою подати. Місяць ще не зійшов, але було досить видно — зорі, неначе ліхтарі, освітлювали все навкруги. Їх було напрочуд багато. Така тіснява, мов на базарі в Бенгалуру. Аламора вже спала. На вулиці ані душі. Біля крамниці Тхакура я звернув на стежку, що веде до моєї оселі. Десь на півдорозі мою увагу привернули три рухомі зірки. Я ще ніколи не бачив, щоб зірки рухались. Це не були бортові вогні літака. Можете мені повірити. Світилися вони спершу яскраво-жовтим, а в міру наближення до села ставали червоними. Над селом вони ніби наштовхнулись на невидиму перешкоду й почали виписувати в небі круті віражі, кидаючись в різні боки. Поступово довкола них виник суцільний зеленавий ореол. В такому клубку зірки стрімко рвонули вгору і, взявши курс на північний схід, щезли над джунглями».
* * *

Із статті кандидата фізико-математичних наук О. П. Ткачука, опублікованої в журналі «Філософські проблеми комп’ютеризації та інформації»:

«Сьогодні термін «інформація» трактується значно ширше, ніж просто об’єднання в цьому слові фактів, повідомлень, новин, отриманих шляхом спостереження, спілкування, читання тощо.

Відомий радянський вчений М. М. Амосов пише: «Коли одна система діє на іншу, то під цим розуміють, що перша щось віддає, а друга щось приймає. Внаслідок такого обміну змінюється як перша, так і друга. Це «щось», яке переходить від однієї системи до іншої в процесі їх взаємодії, ми називатимемо інформацією; і далі: «Структура — це збережена інформація, «пам’ять» про передану інформацію».

Розуміння і визнання того, що інформаційна взаємодія так само притаманна матеріальному світу, як притаманні йому й інші форми взаємодії, об’єднані таким поняттям, як всезагальний зв’язок явищ, відкрили перед природодослідниками ще один шлях пізнання світу, причин і механізмів виникнення й розвитку різноманітних само організуючих систем.

Інформація — це така ж властивість матерії, як рух і відображення. Хоча без матерії не існує ні руху, ні відображення, ми не ототожнюємо її з ними. Це ж можна сказати і про інформацію.

Органічно пов’язані між собою та рухом матерії простір і час. Їх сутністю є рух, як спосіб існування матерії…

…Проведені нами експерименти дають підстави вважати, що час несе в собі організаційне начало, котре передається досліджуваній речовині: було, зокрема, зафіксовано зростання впорядкованості кристалічної ґратки об’єкта досліджень.

Іншими словами, час можна розглядати як певний фізичний фактор, який діє в умовах реального простору Мінковського,[3] впливаючи на конкретні, фізичні процеси і проявляючись в ефекті самоорганізації фізичних об’єктів.

Досліди, проведені в лабораторії експериментальної кристалооптики Інституту проблем передачі інформації, дають підтвердження (поки що непрямі) здатності часу миттєво передавати інформацію».

Частина перша
Лабораторія для Демокріта











Розділ І
РЕТРОСПЕКЦІЯ ПЕРША:
«БЕЗСОРОМНІ ТВЕРДЖЕННЯ ДЕМОКРІТА»

…Безсоромні твердження Демокріта, а ще раніше Левкіппа, нібито існують деякі легкі тільця — одні шерехаті, другі круглі, треті вугласті й гачкуваті, четверті закривлені й наче всередину загнуті, і в цих тілець утворилися небо й земля…

Ціцерон

Віщування Дамаса збувалися. Йому так і не вдалося переконати земляків у тому, що Демокріт, його молодший брат, — ніякий не марнотратник і не гульвіса. Велемудрі мужі Абдер таки вирішили судити нерозумного сина всіма шанованого Дамасиппа, як того вимагав давній звичай цього еллінського поліса на фракійському узбережжі Егейського моря.

Пополудні на міському майдані-агорі слухатиметься справа Демокріта. Як заведено, він виголосить слово на свій захист перед незворушними суддями-ареопагітами, підступними некромантами-ворожбитами, які твердять, що можуть викликати душі померлих, перед охочими до пліток нездарами і невдахами, ницими заздрісниками і підлотниками. В очікуванні пречудової нагоди повправлятись у базіканні стовбичитимуть численні поліфони-крикуни та базіки. Присуд вигнання трапляється не часто…

Дамас мав слушність, застерігаючи Демокріта від глузувань над тутешніми честолюбцями з їх непомірними запитами до життя. Що ж, такі людці й справді не пробачають кпин і повсякчас шукають нагоди відплатити.

Демокріт сумовито усміхнувся. Пригадав, як осудливо перемовлялися сусіди, знизували плечима і чухали потилиці найелавніші громадяни поліса, гублячись у здогадах: чому цей розумник не такий як усі — не складає обол до обола, драхму до драхми,[4] міну до міни. Чого лише не вигадували хитромудрі абдерити, зачувши, що наймолодший з трьох синів усіма шанованого Дамасиппа — колишнього гопліта,[5] який напрочуд швидко порозумівся з Гермесом[6] і протягом олімпіади[7] нажив чимале багатство, відмовився од спадщини на користь братів» Дамаса і Геродота.

— Він несповна розуму! — рекли співвітчизники. — Його згубило читання і Ксерксові