Читати книгу - "Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі"

Щоб призвичаїтись до нових умов, я спустився з респіратором на глибину п'ятнадцять метрів. Мені вдалося зняти чудового багатоколючника. Потім я підстрелив рибу, але вона заховалася в неглибокій щілині. Зовні стирчить тільки кінчик гарпуна. Вхопившись за нього, я з усієї сили намагаюсь витягнути рибу з її нори, але марно.

Раптом чую поруч голос, який, трошки гундосячи, радить: «Спробуй гаком!» Голос людини на глибині п'ятнадцяти метрів здається настільки неймовірним, що я розгубився і хотів сказати «дякую» незнайомцю, але відразу второпав, де ми знаходимося, і слова застряли у мене в горлянці. З острахом обертаюсь і бачу крізь воду, як на тоненьких ніжках шкутильгає до мене якесь товсте опудало і простягає мені дерев'яну палку з гачком на кінці. Крізь скло маски хитро посміхаються круглі добрі очі.

— Я Мазіно! — гундосить опудало.

Я роблю жест рукою, наче підіймаю неіснуючий капелюх, тисну йому руку і відповідаю (сам собі): «Дуже приємно! Квілічі!»

Через три хвилини, вже в човні (полонений багатоколючник борсається на дні), скидаємо респіратори. Респіратор Мазіно обладнаний мікрофоном — біля рота прикріплено своєрідну водонепроникну мембрану, яка дозволяє розмовляти під водою. Таким чином з'ясовується таємниця голосу, що пролунав у пучині.

Увечері, сидячи біля столу перед блюдом з вареним багатоколючником, після першого дня, проведеного разом з Мазіно, я приходжу до висновку, що він не тільки чудовий кінооператор, але й справжній відданий товариш. Кращого поповнення для нашої зйомочної групи ми й не чекали.

Наш лікар Альберто Граціолі також куштує горезвісного багатоколючника. З Альберто Граціолі ми всі вже знайомі.

Він, крім лікування наших рук та ніг, що постраждали від акулячих зубів, має ще одне важливе завдання у Червоному морі: за дорученням Медичної спортивної федерації повинен регулярно стежити за тим, як впливає на людину довге перебування під водою. Це також має неабияке значення для завоювання Шостого континенту людиною.

Після того, як читач вже познайомився з членами експедиції, переходжу до опису її технічного обладнання. Перш ніж розповісти про апаратуру своєї групи, розповім про загальне спорядження.

Для спусків під воду в Червоному морі, крім кисневих респіраторів, ми користуватимемось насамперед значно простішими апаратами для дихання стисненим повітрям. З ними нам ще треба ознайомитись та навчитись працювати. Такий апарат складається з двох балонів, які прикріпляються на спині, регулятора тиску та двох гумових трубочок, якими повітря з балонів подається до рота. З нашим апаратом можна зовсім спокійно занурюватись на глибину п'ятдесят-шістдесят метрів і залишатися під водою хвилин двадцять. Я сказав «зовсім спокійно». Справді, в цьому основна перевага апарата: він усуває найменшу можливість запаморочення, отруєння, травм легенів, чим ніяк не може похвалитися кисневий респіратор з так званим «закритим циклом». Повітряні респіратори мають «відкритий цикл», тобто використане, зіпсоване повітря не відновлюється для дальшого вжитку, а бульбашками піднімається на поверхню. Таким чином, легені одержують завжди свіже повітря, а це, як я вже казав, гарантує повну безпеку. На жаль, повітряні респіратори забезпечують тільки короткочасне перебування під водою, особливо на значній глибині — в середньому тридцять хвилин, проти двох годин при використанні респіратора «закритого циклу». Але все ж таки повітряні респіратори надзвичайно зручні, через це ми порівняно легко навчилися користуватися ними.

Крім цього, нам ще потрібно випробувати ласти різних типів, а їх існує дуже багато. Кожний з нас на свій смак вибирає собі ласти з дуже твердої або, навпаки, дуже еластичної гуми, проте всі вони мають одну спільну особливість. Наші ласти відрізняються від поширених в Італії тим, що закривають усю ступню з п'яткою. Це захищає від випадкових поранень. У Червоному морі багато жителів з довгими шипами, які дуже боляче колються.

Наше озброєння, з яким ми будемо працювати на дні Червоного моря, являє собою щось середнє між озброєнням сучасної американської армії та індійців Мату-Гросу [1] .

Тут поєднані найновіші досягнення техніки з примітивною зброєю дикунів. Я маю на увазі реактивні рушниці та отруєні стріли.

Експедиція має випробувати різноманітні види озброєння. Крім сконструйованої Букером надпотужної пневматичної рушниці, пружина якої настільки сильна, що заряджати її можна тільки за допомогою спеціального важеля, ми маємо рушниці найдивовижніших конструкцій.

Вважаю за доцільне розповісти про них докладніше, бо цілком можливо, що після удосконалення цими, поки що експериментальними рушницями, будуть користуватися армії завойовників Шостого континенту.

Рушниці не випадково називаються реактивними. На вигляд це звичайна рушниця, яка заряджається стрілою. Порожня всередині стріла приєднується до балона із стисненим повітрям, розташованого в ложі. Коли натискаємо на спусковий гачок, така стріла дістає початковий поштовх від стисненого в балоні повітря і вилітає з ствола. Швидкість стріли зростає в польоті, бо повітря, яке знаходиться в ній, з силою витікає крізь вузенький отвір. Стріла або гарпун рухаються за законом реактивної дії, залишаючи після себе довгу стрічку сріблястих повітряних бульбашок.

Інша цікава зброя, яку ми поки що тільки випробуємо, це отруєні гарпуни. Вп'явшись у тіло риби, вони роздвоюються на кінці, і здобич не може звільнитися. Одночасно лопається ампула з отрутою, яка паралізує тварину і не дає їй можливості заподіяти шкоду людині.

За моїм задумом, фільм почнеться розповіддю про цікаві підготовчі роботи. Зараз члени експедиції тренуються, займаються перевіркою та випробуванням обладнання. Усе це й треба зняти на плівку.