Читати книгу - "Завидний холостяк, Iрина Давидова"

- Чорт! - стукнув по керму, сердячись на виродка, який посмів красти мої гроші.

Від роздумів відвернув дзвінок мобільного.

 - Слухаю, Катерина.

 - Микита, здрастуй. Давно не заглядав до мене, я скучила.

 - Часу не було. Багато роботи, - я зморщився, розуміючи, що зовсім про неї забув. Так, власне, яка мені різниця.

 - Сьогодні приїдеш?

 - Ні, сьогодні день народження в Аліни.

 - Ммм. Вітаю. Запросиш?

 - Катя, ми вдвох з дочкою будемо відзначати. Вона попросила.

 - Ясно. Ну гаразд, якщо що дзвони.

Я скинув виклик і видихнув. Образилася.

Плювати. У мене дочка одна, і її бажання для мене важливіше.

Через пів години припаркувавшись біля будівлі, де три поверхи займає моя компанія, я втомлено потер обличчя і виглянув у вікно. Зима на носі, може, рвонути кудись з Аліною в гори? Або, навпаки, до моря. Потрібно з нею порадитися.

 - Микита Тимофійович, доброго ранку, - привітала секретарка.

 - Здрастуй, Настя.

Добрий він був до дзвінка Діми, подумав я про себе, і розгонистим кроком пройшов по приймальні.

 - Доповіси Дмитру, що я його чекаю.

 - Звичайно.

 - І дві кави.

Зачинив двері в кабінет, жбурнув теку на стіл і плюхнувся в крісло.

Щось тут не так. Щось не так.

 - Микита, вітаю, - в кабінет увійшов мій друг і помічник, з яким я знайомий вже більш як п'ятнадцять років.

 - Діма, що там за новини?

- Та я просив Ірину показати мені звіт за минулий місяць і виявив там цікаву річ. Якась офшорна компанія «eunice international corporation» вже вдруге отримала переклад від нас. Але тут я зробив запит, і, як виявилося, робота проводилася не з нашого офісу.

- Якого хріна?

 - Микит, хтось зливає гроші, і цей хтось знає наші паролі.

 - Або ж хтось зламав мережу?

 - Ми б помітили. Тут швидше злив. Щур в офісі.

 - Викликай Ірину.

 - Микита Тимофійович, ваша кава.

 - Настя, виклич Ірину до мене з фінансовим звітом за останні кілька місяців.

 - Зараз, Микита Тимофійович.

Дімка провів Настю цікавим поглядом.

 - Знаєш, я ось зрозуміти не можу, хто б міг це зробити. У кого крім Ірини й тебе є доступ?

 - У тому-то й справа, що ні у кого, розумієш? Але Ірині я довіряю. Я її зі школи ще знаю, тому і запросив до себе працювати.

Зробивши ковток кави, відставив чашку і розім'яв затерплі м'язи шиї. Потрібно звернутися до масажиста, занадто втомлююся останнім часом.

У двері постукали.

 - Заходьте.

 - Доброго ранку. Викликав, Микит?

Я кивнув на стілець, і Ірина присіла поруч з Дімою.

 - Ірина, скажи, а як так могло статися, що з нашої компанії ось уже два місяці йдуть гроші?

Я взяв принесені нею звіти та почав уважно вивчати. Серпень чистий, а ось вересень і жовтень.

 - Я не знаю, Микит. У моєму звіті нічого не було подібного. Ти ж сам особисто перевіряєш кожен місяць. І минулий звіт я тобі теж давала, і все було добре.

 - Так, але як виявилося в електронному вигляді дещо додалося, а ось на паперах.

 - Та я проінформована не більше твого. Коли звіт готовий, я друкую його і несу тобі.

 - Значить, хтось хто має доступ до кабінету виправив дані вже після закриття місяця, - припустив Дмитро, подивившись на мене задумливим поглядом.

 - Іра, у кого ще є доступ?

 - Ні в кого. Я нікому не давала паролі, ти ж знаєш.

 - Це дуже дивно. Не міг злом пройти повз нас. Дімо, зроби запит на інформацію про те, якого числа був проведений вхід в кабінет після закриття місяця. І чи був це один вхід, або правки вносили два рази. І теж дізнайся, з якого комп'ютера це робили.

- Зараз же перевірю, коли це сталося, але от щодо другого. Я вже дивився з ранку, і мені не вдалося вирахувати місце. Заглушки.

 - Найдивніше, що особливий пароль, з якого можна увійти після закриття місяця, є тільки у мене, - зазначив я і відкинувся на спинку крісла.

 - Це дійсно дуже дивно. Але злому не було. А вдалося вирахувати цю офшорну компанію? - уточнила Ірина, дивлячись на мене задумливим поглядом.

 - Та і з'ясовувати не доводилося, - відповів Дмитро, привертаючи до себе увагу. - Підставна фірма. Власне, чого і слід було очікувати.

 - Ірина, терміново міняй пароль, і бажано щось складніше.

 - Добре, Микит. Я можу йти?

 - Іди.

Дочекавшись, коли ми з Дмитром залишимося одні, я перевів на нього погляд.

 - Дім, доглянь за Іриною. Не подобається мені все це. Я, звичайно, їй довіряю, але ситуація дуже дивна. Мерехти поруч з нею.

 - Легко. Можу і ліжечко погріти.

 - Це ти вже сам вирішуєш. Тільки не закохайся.

 - Ну вже ні, вона не в моєму смаку, і я знаю свою справу.

 - І запроси кіберполіцію. Самі ми не впораємося.

 - Зрозумів, шеф. Зараз же всім займуся.

До вечора я був повністю вичавлений і дуже сердитий. Навіть кіберполіції не вдалося дізнатися місце, звідки був зроблений переказ коштів компанії. Єдина зачіпка, те, що все відбувалося в межах нашої країни. І злому дійсно не було, а це значить, що хтось дізнався паролі. Дивно тільки те, що мені не прийшов запит на підтвердження.

 - Слухаю, - відповів на дзвінок від доньки.

 - Татусю, ну, як би дев'ять годин вже, і я тут спати збираюся.

 - Чорт! Дочко, пробач!

 - Проблеми, еге ж?

 - Є таке. Я зараз вже буду їхати додому. Якщо не хочеш, не чекай.

 - Та чого вже, почекаю татка свого. Але завтра ти будеш виправлятися.

 - Гаразд. Скоро буду. Цілую.

Скинув виклик і вилаявся. Баран! Звільнився раніше.

А це наш головний герой)