Читати книгу - "Диво для генерального, Аріна Вільде"

Глава 2

Я дуже давно не була у нічних клубах. Востаннє приходила на дівич-вечір, який моя знайома влаштовувала в пафосному містечку. Цей клуб також не для звичайних людей. Я кидаю погляд на парковку. Там натикані седани представницького класу один дорожчий за інший. Машини переливаються холодним блиском і хижо виблискують фарами.          

Тут дуже багато пафосу: починаючи назвою клубу, закінчуючи червоною килимовою доріжкою біля входу.            

Я нервово пробігаюсь долонями по сукні. Поправляю тканину і нагадую собі, навіщо приїхала сюди: хоча б кілька хвилин не думати про те, який жах твориться в моєму житті.

Хтось лікує горе сльозами, хтось ховається під ковдрою, а хтось намагається вдати, що все гаразд і приміряє на собі чуже життя.               

Мені хочеться перестати думати про те, що в нашому з чоловіком ліжку тривалий час була третя. Таке не прощають. Але й забути неможливо. Не тоді, коли стільки років перебуваєш у шлюбі і сліпо довіряєш свому партнерові.             

Я піднімаю голову і впевненим кроком іду до входу. Помічаю масивного охоронця у темно-сірій футболці, який строгим поглядом оглядає п'ятачок перед клубом та перешіптується з дівчиною-адміністратором. У неї в долонях затиснута папка.

Дідько, списки гостей! Це закрита вечірка!                 

Я не встигаю придумати, як краще вчинити. Роблю крок на автоматі і раптом потрапляю в галасливу хвилю високих дівчат у коротких сукнях. Вони прямують до входу, сміючись і перемовляючись між собою. На мене ніхто не звертає уваги, ніби я ідеально вписуюсь у компанію моделей.

– Дівчата, - з хитрою усмішкою кидає охоронець і відступає убік, пропускаючи дівочий десант. – Головна прикраса нашого вечора.

Він кидає услід банальний комплімент і чекає, коли ми пройдемо. Я не гублюся і теж заходжу до клубу. Вважатимемо, що це доля.

Я швидко оглядаюся, намагаючись звикнути до приглушеного освітлення. Коридор занурений у темряву. Але мені це грає на руку, я непомітно відокремлююсь від групи дівчат і потрапляю до головної зали.             

А тут гарно.               

Стильний дизайн, довга барна стійка з підсвічуванням, м'які зони та овальна сцена. Я спускаюся до барної стійки. Намагаюся виглядати впевнено і не крутити головою на всі боки, хоча це складно. Навколо багато чоловіків. У костюмах, але без краваток. Про щось перемовляються, з боку можна подумати, що вирішують ділові питання, а деякі вже й зовсім розслаблюються. Дівчата, з якими я зайшла до клубу, розосередилися у залі. Я справді можу зійти за одну з них.

– Що будете? - Запитує бармен, коли я опускаю долоню на стійку.

Що я буду?

Гарне питання.                    

– Берго*, - до мене долинає впевнений баритон.

Я обертаюсь і зустрічаюся очима з чоловіком. Він трохи нахиляє голову набік, ніби чекає моєї відповіді, хоча в його голосі не було запитувальної інтонації. А я гадки не маю, що ховається під назвою “Берго”.

– Не люблю жінок, які п'ють, вони швидко набридають під час розмови, - чоловік дивиться на мене оцінюючим поглядом і посилає жест бармену.

Я використовую цю мить, щоб розглянути його краще.

Ох…        

Мені ж не здається?                   

Доля вирішила повернути мені усі борги саме сьогодні? Це своєрідна компенсація за моральні страждання?             

Переді мною високий  брюнет, гарний до неможливості. На ньому темно-синя сорочка, яка підкреслює  спортивну фігуру. Я мимоволі затримуюся поглядом на потужній шиї з кадиком, що випирає, потім відзначаю запалі щоки, вольове підборіддя і прямий ніс. У нього взагалі є якісь вади?

– Як тебе звати?             

Він знову повертається до мене і сяє льодово-холодними очима кольору морської хвилі. Недоліків у ньому немає. Тепер це очевидно.

– Ал.. Аліса, - я майже вчасно згадую, що своє справжнє ім'я називати необов'язково. - Тебе?

– Руслан.

 

*Берго - безалкогольний коктейль: содова, малина, м'ята, малиновий сироп.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно