Читати книгу - "Диво для генерального, Аріна Вільде"

Він упирається ліктем у барну стійку і трохи присувається до мене. Я вловлюю аромат грубої туалетної води, якою пахне  його сорочка.

— Давно тут?                                 

— Ні, - я хитаю головою. - Тільки прийшла.

Але вже біля барної стійки.         

П'ять балів, Аля.

Тепер ти точно виглядаєш, як легка здобич, яка сама напрошується до рук. Тільки увійшла до клубу і відразу ж попрямувала до стійки, де найлегше напроситися на необтяжливе знайомство з любителем пригощати дівчат.                            

— І як? - у голосі Руслана можна вловити ленцю, ніби він засікає необхідний час, щоб пропозиція переміститися в більш затишне місце не прозвучала образливою. - Яке перше враження?

— Треба подумати, - я обертаюся через плече і окидаю напівтемний зал  поглядом. - Цілком симпатично. Тільки надто багато фіолетового. Чому у нічних клубах так люблять цей колір?   

— БУявлення не маю, - він усміхається.                        

Руслан хоче щось додати, але до нас повертається бармен.           

– Ваші напої, – кидає той і ставить напої на стійку.

Руслан підштовхує до мене келих на тонкій ніжці, в якому лопаються бульбашки содової. Потім він піднімає свій, квадратний і масивний і коротко салютує мені. Здається, у нього теж саме.

— За що? - Запитує він.

— За фіолетовий колір? - я знизую плечима, пропонуючи найочевидніший варіант. - У мене завжди була двійка за креативність.             

— Двійка – це якби ти сказала “за знайомство”. А "за фіолетове світло" - це…

Він замислюється. Він відверто фліртує зі мною - в його голосі починають звучати хрипкі вібрації, він розглядає мене.

— Три з плюсом? - я закушую нижню губу, ловлячи його темний погляд.

— Чотири з мінусом, - робить висновок він і робить ковток.

Я давно не відчувала на собі настільки захопленого і нічим не прикритого чоловічого погляду. Він ковзає по моєму тілу, яке обтягнуте короткою сукнею. Це хвилює, кров біжить швидше в моїх венах, а до щік приливає фарба. Частина мене бентежиться, інша ж приймає виклик і не проти зіграти в цю гру.

Тим більше, це саме те, що мені зараз потрібно. Корисно дізнатися, що я не нудна домогосподарка і можу зацікавити успішного чоловіка.                                 

Розвіятись. Забути. Я прийшла до клубу саме за цим. Мені потрібно відчути себе красивою та бажаною, а не тією невдахою, яка чекає вдома чоловіка-зрадника.             

— Нам достеменно треба ще балакати? – кидає Руслан, повертаючись до мене корпусом.    

Він закотує рукава сорочки, а я помічаю, як мерехтить благородним металом його наручний годинник. Ще помічаю, що йому йдуть темні відтінки. Вони підкреслюють його важку суто чоловічу енергетику. Він точно великий бос. Це відчувається у кожному його русі.          

— У мене було три наради цього тижня, і ще дві зустрічі у головному офісі. Я задовбався говорити, Алісо. І слухати також.                         

Я не знаходжу що відповісти.      

— Але ж ти гарна. По-справжньому. У моєму смаку.

Я нервово усміхаюся куточками губ.

— Я серйозно, — він торкається мого зап'ястя, обпалюючи шкіру довгими міцними пальцями. - Я хочу провести з тобою час.

— Але без розмов, - я  киваю, прикусую губу.       

Я розумію, до чого він хилить.            

Тут тільки наївна особа не вловить що до чого.

Руслан користається паузою та охоплює моє зап'ястя. Він стає сміливішим. І він справді не витрачається на зайві слова. Він умовляє руками, і це в нього добре виходить. Я зізнаюся, що він уміє грати струнами жіночого тіла. Дає відчути свою силу, впевненість, але без перебору, без хамської вседозволеності. Він наближається до мене, поступово продавлюючи мої межі, але я розумію, що можу його зупинити. Можу, але хочу…        

Він ловить мій погляд і кладе другу долоню на моє стегно.

А навіщо мені розмови?            

Навіщо мені небилиці від випадкового незнайомця, який скаже що завгодно, щоби затягнути дівчину в ліжко? Мені мало брехні? Мій чоловік чудово постарався, мені вистачить брехні на три життя вперед. Я хочу забути про нього хоч на один вечір, щоб не згадувати, що він зробив. Хочу побути іншою дівчиною. Спокусливою та гарячою, без багажу зради. Адже ясно як білий день – ще з учорашнього дня я більше не маю ні сім'ї, ні чоловіка.              

— Ходи сюди, — додає Руслан жорсткіше, наче почув мою можливу згоду.  

Чоловіча широка долоня йде за спину і змушує мене присунутися ближче. Я уривчасто видихаю і не встигаю нічого осмислити, як його губи опиняються в парі сантиметрів від моїх. Його шалена енергетика пробирає наскрізь. Я ловлю розряд і відчуваю, як швидше починає битися серце.

— Колись дивилася на нічне місто з тридцятого поверху?        

— Здається, ні.