Читати книгу - "Сріблясті пухнастики на планеті потворних істот, Антон Олександрович Волошин"

Як доказ його думок, в небі, з нестерпним гуркотом, з’явився якийсь жахливий на вигляд літальний апарат, описав декілька циркуляцій навколо острова і знову зник у далині.

«Наше падіння не залишилось непоміченим, – думав Таї, – мабуть цей корабель не має змоги здійснити посадку на непідготованій місцевості, але моє місцезнаходження тепер відомо і наземний загін аборигенів незабаром буде тут. Треба терміново сховати катер!»

Він знову стрибнув у кабіну та увімкнув атмосферні двигуни. На диво вони запустилися з першої ж спроби, але більшість засобів управління і контролю були виведені з ладу під час аварії, тому катер у польоті був практично некерованим. З величезною обережністю Таї піднявся на зовсім незначну висоту і, щомиті ризикуючи втратити управління, повів корабель до іншого острова, що був помітний на межі небосхилу. Зрозуміло, що острів, на якому він приземлився вперше, буде прочесаний до останнього камінця, тому треба тікати від нього якнайдалі. Переліт, який при справному катері не уявляв би ніяких складнощів, вимагав від Таї надзвичайного напруження і концентрації уваги. На найближчому острові не знайшлося ніякої зручної схованки, тому він вирушив до наступного. Судячи з усього він здійснив свою аварійну посадку серед великого архіпелагу, що складався зі значної кількості маленьких островів. На щастя на ж одному з них Таї не помітив туземного житла. Але не знаходилось й місця де б він міг сховатися. Лише на четвертому острові були зручні скелясті хаоси, серед яких можна було сховати і додатково замаскувати катер.

Саме коли він вже закінчував облаштування схованки, трохи у стороні на невеликій висоті пройшли декілька дивних машин, що підтримувались у повітрі (це ж треба!) повітряними гвинтами. Такого архаїзму Таї не бачив навіть у музеї. Мабуть істоти, що мешкають на цій планеті навіть примітивніші ніж він вважав спочатку. Оскільки машини пролетіли повз не змінюючи ані курсу, ані швидкості, Таї зробив висновок, що схованка вдалася на славу. Але насолоджуватись безпекою було ніколи. Він все ще відчував сигнали небезпеки від Сау, Ліу та Зима, до того ж з часом аборигени могли почати пошуки і на цьому острові. Він вирішив проводити ремонтні роботи таким чином, щоб мати змогу будь-якої миті підняти катер у повітря. Такі міри безпеки значно ускладнювали завдання, але були життєво необхідні. Повний рішучості Таї прийнявся до роботи.

Тим часом Зим отямився і позбувся незручного скафандру. Виявилося, що атмосфера цілком придатна для дихання пухнастиків, але виразно відчувався досить високий радіаційний фон. Це не визивало у Зима особливого занепокоєння, адже сріблясті пухнастики були здатні, без усякої шкоди для здоров’я, витримувати і значно вищий рівень радіації, але як факт було цікаво. Зим опинився на межі густих заростів небачених великих рослин з твердими стеблами і м’яким листям. Його увагу привернула дивна сіра смуга, яка вилася між пагорбами і не вписувалася у природний ландшафт. Він вирішив вирушити до неї, адже треба ж було щось робити. Коли Зим потрапив на смугу виявилося, що вона досить широка, біля двадцяти його зростів завширшки а у довжину уходить в обидва боки наскільки вистачає зору. Грубе тверде покриття судячи з усього мало штучне походження, мабуть, це був шлях, яким аборигени користуються для наземного пересування. Ще багато чого лишилося нез’ясованим, і Зим рушив навмання цим шляхом, (адже він має кудись вести), щоб з’ясувати більше про цю планету та її населення. Про всяк випадок, він вирішив ховатися при будь-якому русі і вести свої спостереження непомітно для туземців, адже вони можуть виявитися агресивними.

Зим провів у дорозі досить багато часу, не зустрівши нічого і нікого ані цікавого, ані небезпечного. Покриття шляху було нерівним, а час від часу у ньому траплялись великі пошкодження. «Дивно, – думав Зим, – навіщо докладати зусиль, щоб збудувати наземну дорогу, а потім нею не користуватися. Невже ця цивілізація знаходиться на шляху регресу і залишає території, які були раніше освоєні?» Крім того він розмірковував про своїх друзів. Чи врятувалися вони? Таї залишився на борту. Чи зміг він зберегти корабель? Якщо ні, то вони приречені залишитися на цій планеті довічно. Якби вони б принаймні були разом…

Зим крокував і мріяв знайти щось таке, що стане йому у нагоді для пошуку друзів. Що це могло бути, він поки що не уявляв. Він відчував сигнал небезпеки, що випромінював Сау, але він лунав здалека, дістатися туди пішки неможливо. Треба знайти якийсь транспорт, чи щось таке з чого можна сконструювати транспорт, здатний подолати таку велику відстань. Якщо аборигени будують дороги, то вони мають чимось по них їздити. Він вже морально підготувався до зустрічі з туземцями, але дорога залишалася порожньою. Це навіть починало його дратувати. Сау все ще у небезпеці, а він зовсім нічого не може зробити! Кілька разів він зустрічав осторонь дороги якісь старі іржаві конструкції. Можливо колись це були ті самі механізми, які пересувалися цією дорогою, але зараз вони являли собою лише нерухомі купи металобрухту. Вони навівали на Зима дивний незвичний невиразний сум. Це було зовсім нове для нього відчуття. Тобто він і раніше знав що таке сум, але таку тяжку глибоку тугу відчував уперше. У нього навіть виникла здогадка, що розумна цивілізація, що існувала на цій планеті, нещодавно загинула внаслідок невідомого катаклізму, а ця дорога і ці розбиті іржаві механізми – останні нагадування про неї, сумні пам’ятники минулому розквіту.

Аж раптом вдалині Зим побачив обриси групи якихось величезних споруд. Ознак життя все ще не було помітно, але мабуть, саме так виглядає туземне місто. Дорога все ж таки кудись його привела! Він навіть встав на чотири лапи і рушив бігом. Невдовзі натрапив на порівняно невелику металеву споруду, що складалася з двох опор і плаского металевого листа між ними. Вона також зазнала іржавіння, але на листі були помітні декілька знаків. Зим візуально запам’ятав їх, бо, судячи з усього, це був перший зразок туземної писемності, який він побачив. Він не знав, що означає цей напис, не знав і як він читається місцевою мовою, але припустив, що так позначається місто, до якого він прямує.

Обриси знаків були приблизно такими: «Ч»,«О»,«Р»,«Н»,«О»,«Б»,«И»,«Л»,«Ь».

Запам’ятавши знаки, Зим попрямував далі до тих таємничих сірих споруд. «Мабуть вони використовувались як житло», – вирішив Зим, вивчаючи збудовані за