Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Господи, налякала! Це ти зараз матюкнулася?
- Злегка. - Відмахнулася вона.
- Я не голодна. Зранку поснідала з батьками, і в літаку перекусила Снікерсом. - очі Елі загорілися раптом якимось особливим блиском. Вона навіть призупинилася.
- Α в тебе є ще снікерс? - з надією, ніби від моєї відповіді залежить усе її життя. Я знову розсміялася.
- Є. Для тебе навіть два!
- Ууууу. Мій день вдався! Як же я все-таки рада, що ти приїхала, чіка!
За хвилин п'ять ми зупинилися біля маленького зеленого будиночка. Загалом він нічим не відрізнявся від інших у Ла Перлі.
Покошений з одного боку, з невеликим віконцем біля обшарпаних дверей. Якби я не бачила його раніше, то очам би не повірила, що тут можна жити. Але Еля готувала мене. Показувала фото будинку своєї бабусі, в якому мені доведеться зупинитися. Тож я знала, що на мене чекає. Щоправда, коли бачиш це в реальному житті, стає трохи моторошно.
Сидячи у своїй кімнаті, з усім комфортом розвалившись на м'якому широченному ліжку, здається, що зможеш впоратися і з такими умовами, але зараз... зараз я зрозуміла, що звикати до душу, відгородженого лише однією шторкою від решти простору в будинку, буде складно. Добре хоч унітаз захований за якоюсь подобою дверей (якщо фанерну дошку, яку потрібно відсувати і присувати, можна взагалі так назвати).
Зовсім низька стеля не дала б можливості високій людині стояти тут рівно. Благо, мій зріст був середній, тож битися головою об лампу, що висить на стелі, не буду. Бежеві вицвілі шпалери, стіл, вкритий білою скатертиною, напрочуд чистою. На ньому склянки і залізний глечик із водою під рушником.
- Розташовуйся! Mi casa es tu casa. ("Мій дім - твій дім" - переклад з ісп.) Плюхнувшись на скрипучий диван, Еля підібгала під себе ноги і вже жувала снікерс, який, схоже, сама витягнула з моєї сумки, доки я оглядалася.
- Гей! - я поблажливо хитнула головою. - Те саме я маю сказати про снікерс, так? Mi snickers es tu snickers? - усміхаючись, я сіла поруч із нею і провалилася дупою до самих пружин.
Ельвіра не соромилася свого будинку. Вона знала, що бабуся працює і забезпечує її всім, чим тільки може. На більше вона навіть не розраховувала. У неї є їжа, дах над головою, і підробіток. Допомагаючи бабусі на ринку, вона заробляє ті копійки, які дають їм змогу тягнути це існування, не скаржачись і радіючи просто тому, що живуть. Проте, незважаючи на всю бідність будинку, тут було напрочуд чисто. Ні пилу на поверхнях меблів, ні смердючого запаху з унітазу й урни. На підлозі та столі нічого зайвого не валяється, килим хоч і потертий, але ноги не натикаються на крихти чи іншу гидоту. Думаю, я звикну! Допомагатиму їм прибирати і готувати, щоб мій приїзд не сильно напружував добродушних господарів.
- Спати будеш тут! - подруга ляснула долонями по дивану, заздалегідь облизавши кожен палець від шоколаду і вилизавши обгортку.
- А ти де? - у кімнаті, як я бачила, було всього два дивани.
Взагалі будинок являв собою одну кімнату, розділену на зони. Праворуч від вхідних дверей кухня, що складалася з газової плити з чотирма конфорками і малесенької тумбочки, на якій, спершись на стіну, стояли дві дошки для нарізання продуктів, а в шухлядах, найімовірніше, містилося інше дрібне кухонне начиння. Практично по центру стояв стіл, поруч із яким три стільці, теж вкритий зверху маленькими в'язаними серветками. Біля стіни, впритул один до одного - два невеликі дивани, на яких дуже сумнівно може поміститися друга людина.
- Я на підлозі, не хвилюйся! У мене є матрац і подушка.
- Ні, я так не можу. Я завдаю вам незручностей своїм приїздом, тож це я спатиму на підлозі.
- Мовчи, жінко, і не сперечайся! Ти наш гість. Будеш спати там, де я скажу. І вже повір, abuelita ("Бабуся" - переклад з ісп.) радше сама ляже на підлогу зі своєю хворою спиною, ніж дозволить це зробити тобі. А тепер тягни свою худу дупу в душ, і гарненько викупайся, бо від тебе смердить, як від спітнілої лані, і потім я поведу тебе на екскурсію!
- Гей! Ти мою дупу не чіпай! Вона хоч і худа, зате дуже навіть пружна! - я показала язика на знак протесту, і попрямувала в душ, бо не погодитися з тим, що від мене не дуже вже приємно пахне, я не могла.
- Так? Дай помацати! - з-за шторки показалася допитлива чорна голова Елі. Добре, що я ще не роздяглася! - Хоч знатиму, як це пружна, моя ж ніби желе! Вранці шльопнув, до вечора ще гойдається!
- Іди звідси, збоченка! - розсміялася я, виштовхуючи її назад у кімнату! - Бо смердючою з тобою поїду!
- Тоді сама поїдеш! Нема чого мене ганьбити!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Провальні канікули, Елла Савицька», після закриття браузера.