Читати книгу - "120 ударів на хвилину, Джулія Рейвен"

Пробудження було приємним. Насолода і задоволення переливалися тілом. Не розплющуючи очей, Борис ковзнув рукою по холодному шовку простирадла і з подивом зазначив, що в ліжку він один.
Потираючи обличчя долонями, він сів у ліжку та озирнувся. Квартира, куди привезла його Саша, була величезною студією в стилі лофт, з декоративними балками, імітацією цегляної кладки на стіні, за якою ховалася, мабуть, ванна, і всякими атрибутами у вигляді відкритих вішалок, стелажів з рулонами тканин, швейної машини в кутку.

Борис провів пальцями по коротко стриженому волоссю і посміхнувся. У такій квартирі він ще не прокидався. Ні, не так. Таларскі взагалі ніколи не прокидався у квартирах випадкових коханок.
Як би гаряче не було вночі, вранці завжди ніяково. Вночі рот зайнятий поцілунками, а вранці треба щось говорити. До себе Борис теж не возив. Щоб не мучитися очікуванням, випроваджуючи дівчат за двері.

Як правило, він віддавав перевагу готелям. Найкраще місце для хтивості та розлучень по-англійськи.
Але не сказати, що Таларскі шкодував про вчинене. Вони разом з Сашею обидва отримали насолоду. Чоловік дозволив собі трохи надмірностей, а вона позбавила його від безглуздих розмов після. Єдине, що Олександра сказала йому перед тим, як піти в душ, було:

– Відро для сміття на кухні.

Не найромантичніша фраза, але принаймні краще, ніж пластмасове "я люблю тебе".
Пару хвилин Борис роздумував: чи залишитися на сніданок у компанії пристрасної тигриці, чи поїхати додому, сказавши якусь банальщину на кшталт "ти солодка дівчинка, але я самотній вовк".

Чи що кажуть у таких випадках?

Саша справді вразила його. Борис все ще відчував жар її тіла, ніжність губ, що блукали по тілу, чув мелодійний стогін, подібний до пісні.

– Залишуся, – вирішив Борис, встаючи з ліжка.

Душ, сніданок, можливо ще один чудовий мінет і можна їхати додому. Такий був план на найближчу годину.

Борис поспішив помився, представляючи рум'яні млинці з домашнім варенням, яке обов'язково варила її мама чи бабуся на веранді дачного будиночка. Дівчата завжди роблять млинці. Як символ найвищої кулінарної майстерності.

Правда уявити Сашу, у картатому фартусі, з міксером у руках, було неймовірно складно. Вона швидше підходила на роль тих, кому готують сніданок, або тих, хто снідає кавою з КоффіЛабу, зрідка погоджуючись на безплатне печиво. Втім всі жінки у світлі місяця фатальні красуні, підступні спокусниці, елітні повії, що з дзвінком будильника перетворюються на втомлених домогосподарок і офісних трудівниць. Змінюють сексуальну сукню на махровий пухнастий халат, а шпильки на капці.

Так що, до того моменту, як Борис закінчив водні процедури, він уже був готовий побачити Сашу в простій домашній сукні, яка готує йому сніданок на поверхні кухонного острівця.

Але, на жаль, його фантазії так і залишилися фантазіями. Млинці не смажилися, кава не варилася, а Саша не зустрічала його з улесливою усмішкою, готова розвести на першу вимогу свої чарівні ніжки.
Ще раз озирнувшись і не знайшовши Олександру, Борис пішов на лоджію. Варто було б взагалі піти, але ноги ніби самі повели його на пошуки гарячої коханки.

Як він і припускав, Саша сиділа на балконі. З гулькою волосся, схилившись над великим блокнотом.

– Хей! – покликав Борис, і коли Саша підняла очі, додав: – Доброго ранку.
– Ти?.. – Саша здивовано звела брови, ніби між ними нічого не було. - Ем...
– Снідаємо?

Погана ідея – йти на балкон. Ще гірше – запропонувати Саші поснідати.
Дівчина відклала блокнот, пригладила волосся, встала, кусаючи губи.
- Слухай ... ем ... Денис ...
- Борис, - машинально поправив її Таларскі, вже передчуваючи майбутню фразу, але не вірячи до кінця.
– Вибач, – Саша коротко посміхнулася. - Ти милий, правда, але в нас нічого не вийде. Нам було добре, але я віддаю перевагу самотності. Дякую за чудову ніч.
Слова Саші звучали як грудки землі по кришці труни його самолюбства. Такого йому ще не казали.
"Подзвони мені".
" Які плани на вечір?"
"Ти бездушна худоба".
Все це було б передбачувано та зрозуміло. Але з крижаною байдужістю Борис зіштовхнувся вперше.
Усього на мить він відчув себе використаним. Відкинувши порожнє обурення, Борис узяв руку Олександри і невагомого поцілував тильну сторону долоні.
– І вам дякую, мадмуазель.
З житлового кварталу "Рожевий Фламінго" Борис їхав у повній розгубленості. Чи приємна вона була, чи ні – він не знав. Саша зовсім не запала йому в душу, і навряд чи нічна пригода позначиться на його сні та апетиті. Борис не збирався шукати з нею зустрічей, і точно не став би з'являтися без запрошення в її квартиру.

Прекрасна ніч, чудовий секс, чарівна дівчина - чого ще побажати? Він не планував стосунків, вона їх також не хотіла. Вони – два одинаки, що топчуть різні шляхи життя і лише на коротку годину випадково опинилися в одному ліжку.

Сід і Ненсі? Ха! Точно ні! Про їхнє кохання не напишуть пісень, не знімуть фільмів, не складуть віршів. Випадковий секс, що розпочався в машині на стоянці та закінчився в студії на четвертому поверсі багатоповерхівки, не стане сюжетом легенди. Від їх бурхливого роману, довжиною кілька годин, залишилися лише фольга презервативів на підлозі та смак помади на губах.
Повернувшись додому, Борис кинув сорочку, що пропахла жіночими духами, в пральну машинку, ще раз прийняв душ.

От і все.

Більше жодних слідів. Ефемерне відчуття гарячого лона змила вода, а із запахом парфумів легко впорається пральний порошок.
Ніч минула. Настав ранок. Вони більше не Ромео, не Джульєтта і не Клайд з Боні. Вони два незнайомці по різні боки стіни завтовшки чотири соті міліметри.