Читати книгу - "Бунгало, Сара Джіо"

— Я не вірю в казки про лицарів у сяйних обладунках. Я вірю, що кохання — це вибір. Ти зустрічаєш людину. Вона тобі подобається. Ти вирішуєш її любити. Ось так просто.

Кітті закотила очі.

—Жах, як неромантично, — пробурчала вона.

—Максін, — запитала я, — а ти? Ти була коли-небудь закохана?

Економка провела рушничком уздовж срібної таці, стираючи кола від наших склянок, і, не підводячи очей, мовила:

—Так.

Засліплена цікавістю, я навіть не подумала, що спогади про того чоловіка можуть завдати їй болю.

—Американець чи француз? Чому ти не вийшла за нього?

Максін не квапилася відповідати, і я одразу пошкодувала про вибрану тактику допиту. Проте зрештою вона сказала:

—Я не вийшла за нього, тому що він був одружений з іншою.

Ми підвели голови, почувши на сходах кроки тата. Він вийшов на терасу, попихкуючи сигарою, і пішов по траві до нас.

—Привіт, дівчинко. — Він усміхнувся в густі сірі вуса. — Я думав, ти повернешся додому аж у вівторок.

Я усміхнулась у відповідь.

— Кітті вмовила мене приїхати раніше.

Курси в Портлендському університеті закінчилися навесні, але ми з Кітті залишилися на два місяці практики, щоб здобути диплом медсестри. Батьків дуже непокоїло, що ми чинитимемо із цим документом. Ще, крий боже, використаємо за призначенням.

Натомість Джерард вважав заручини з дипломованою медсестрою чимось, одним словом, потішним. Наші матері, як і решта знайомих жінок, ніколи не працювали. Джерард жартував, що моєї зарплати не вистачить навіть на шофера, який возитиме мене на чергування, але якщо я справді схочу надягати білу шапочку й доглядати хворих, він мене підтримає.

Насправді я не уявляла, де хочу працювати. Я обрала медсестринство через разючий контраст із ненависним життям жінок мого середовища — матері, яка присвятила себе званим обідам і модній довжині жіночого вбрання, чи однокласницям, які, закінчивши школу, протягом місяців розкошували в Парижі чи Венеції, журячись лиш одним: як знайти багатого чоловіка, щоб не розлучатися зі звичним стилем життя.

Ні, я не вписувалась у шаблон. Я задихалася в його рамках. Тому медсестринство — суворе й без прикрас — знайшло відгук у моїй душі. Воно обіцяло реалізацію часточки мене, яка всеньке життя не знаходила вияву, часточки, яка прагнула допомагати іншим людям. Безкорисливо.

Максін прокашлялась.

—Я вже йду, — сказала вона татові, майстерно підхопивши тацю. — Вам щось принести, містере Келловей?

—Ні, Максін, не треба. Дякую. — Мені завжди подобалось, як тато розмовляв з нею — лагідно й чемно, на відміну від сердитої і нетерплячої манери матері.

Економка кивнула, рушила через смарагдовий газон і зникла в будинку.

Кітті стурбовано глипнула на мого тата.

—Містере Келловей?

—Що, Кітті?

—Я чула, що готується нова хвиля призову, — важко ковтнула вона, — на війну. Прочитала в газеті в поїзді. Ви не знаєте, хтось із Сіетла поїде?

— Ще рано про це говорити, Кітті Кет, — тато досі послуговувався прізвиськом, яке Кітті дістала в початковій школі. — Але події в Європі свідчать, що сила-силенна чоловіків поїде на війну. Щойно в центрі зустрів Стівена Редкліффа, він сказав, що в четвер відпливають двійнята Ларсони.

Я відчула, як усередині щось стиснулося.

—Терріта Ларрі?

Тато похмуро кивнув.

На рік молодші за нас із Кітті двійнята їдуть на війну. Війна. Це неможливо. Ще вчора вони смикали мене за кіски в початковій школі. Сором’язливий Террі з веснянкуватими щічками. Вищий і не аж такий веснянкуватий Ларрі, природжений комік. Обидва руді й нерозлучні. Я замислилась, чи дозволять їм стояти поруч на бойовищі? Тоді заплющила очі, відганяючи цю думку від себе, але вона не йшла. Бойовище.

Тато прочитав мої думки:

—Якщо ти хвилюєшся за Джерарда, то не варто.

Джерард не поступався силою і хоробрістю іншим чоловікам, але Мої спроби уявити його за стінами банку й без костюма були марні. Ні, я не хотіла, щоб він ішов воювати, але глибоко всередині прагнула побачити його у формі, побачити, як він бореться за щось більше, ніж долари й центи.

— Його родина має дуже важливу позицію в суспільстві, — вів далі тато. — Джордж Ґодфрі подбає, щоб його син залишився.

У серці зайнявся жахливий конфлікт: захищене становище Джерарда викликало водночас полегкість і зневагу. Це неправильно, що чоловікам з бідних родин доводилося боронити країну на війні, доки купка привілейованих уникала призову. Звісно, банківський магнат і колишній сенатор Джордж Ґодфрі вже літній, а Джерард — його права рука в банку. Утім прикро собі уявляти, що брати Ларсони б’ються в бункері посеред холоднющої європейської зими, а Джерард крутиться на зручному шкіряному кріслі в теплому офісі.

Тато прочитав неспокій у моїх очах.

— Не переймайся. Адже я бачу, що тобі тривожно.

Кітті склала руки на колінах і дивилася в одну точку. Мабуть, вона думала про містера Ґелфмена. Він також піде на війну? Навряд чи йому більше ніж тридцять вісім, а отже, підпадає під призов. Я зітхнула, щосили воліючи, щоб війна скінчилася. Її моторошні вісті нависали над нами, пробираючись у кожну щілину й отруюючи прекрасний літній день.

— Мама сьогодні вечеряє в місті, — сказав тато, якось невпевнено глянувши на будинок, але цей сумнів без сліду зник до того, як я перехопила його погляд. — Матиму за честь повечеряти у вашій компанії, леді.

Кітті похитала головою.

—Маю плани, — загадково сказала вона.

— Вибач, тату, я вечеряю з Джерардом.

Він кивнув і на мить видався розчуленим:

—Тільки погляньте на себе. Уже дорослі, з грандіозними планами. А, здається, секунду тому сиділи тут і гралися ляльками.

Правду кажучи, було б чудово повернутись у ті безтурботні веселі дні, які крутилися навколо паперових ляльок, переодягань і чаю з подругами. Я застебнула светр, бо здіймався вітер — вітер змін.

—Ходімо всередину, — запропонувала я, схопивши Кітті за руку.

—Гаразд, — мило всміхнулася вона.

І ми знову перетворилися на Кітті й Енн.

* * *

Очі пекло від сигаретного диму. Він хмарою висів над столом. Приглушене світло. Це «Кабана-клаб» — місце, куди в суботній вечір з’їжджався танцювати весь Сіетл. Я мружилася, намагаючись розгледіти сцену.

Кітті підсунула до мене коробочку, загорнуту в блакитний папір. Блиснула золотава стрічка.

— Що це?

—Це для тебе, — усміхнулася вона.

Я запитально глипнула на Кітті, тоді на коробочку, розв’язала стрічку та розгорнула папір. Біла ювелірна коробочка. Піднявши віко, я побачила всередині блискучу річ.

—Кітті?

—Це брошка. Брошка дружби. Пам’ятаєш, у дитинстві ми