Читати книгу - "Невипадково, Стейсі Браун"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
В цей момент я побачила Беннета, який підійшов до нашого столику. Гарна білявка міцно тримала його за руку й була так само здивована як і ми з Мартіном.
Ця ситуація застала мене зненацька, але всі чекали на мою відповідь тому я ледь чутно промовила, не знаючи що буде далі:
- Так, це я, - мої слова прозвучали так збентежено наче я сама не була впевнена, що я це я.
Здивування було на обличчях всім крім Беннета. Після моєї відповіді він ледь помітно підморгнув мені наче просив підіграти йому. І знову мовив:
- Оце так зустріч! Скільки ж років ми не бачились!!! Хіба ти не впізнаєш мене?!! Це ж я, Беннет! … ну згадуй… випускний, повільні танці, наш поцілунок під дощем… невже не пригадуєш? – після цих слів він знову оголив свою нахабну усмішку. Ця посмішка ніби виклик! Так, це була його нова гра. Тепер всі чекали на мою відповідь. До того ж Мартін та білявка, що прийшла з цим нахабою здивувались ще більше після його слів про поцілунок, тому мені варто було щось відповісти. І я вирішила підіграти, думаючи, що цей вечір не може бути гірше ніж він був до цього:
- О, привіт… я не одразу впізнала тебе, пробач. Дуже рада тебе бачити. Як життя? – стандартні фрази коли зустрічаєш людей з минулого. Насправді нікому не цікаво, але задля ввічливості попитати треба.
- Ми з Мелоді вирішили повечеряти тут сьогодні, - він показав на дівчину, що стояла поруч з ним. Від його уваги вона зраділа й почала посміхатись на всі свої занадто відбілені зуби. Потім він продовжив дивлячись на Мартіна, - я бачу, у вас також побачення чи…?
Він не встиг продовжити як Мартін встав та потиснув йому руку:
- Мене звати Мартін, - він наче пишався своїм ім’ям, - і ти правий, у нас побачення. Це наше перше побачення, але я впевнений, що далеко не останнє, - він з такою надією в очах поглянув на мене, що я відчула себе найгіршою людиною в світі.
Я зрозуміла, що подобаюсь йому більше ніж я гадала. І можливо в своїй думках він вже одружився зі мною, виховував діточок та купив квартиру в кредит! «Тільки не це!» - промайнуло в моїй голові, - «І як же тепер зробити щоб він від мене відчепився?»
Я не встигла поринути в свої думки, адже з них мене витягнув вже знайомий бархатний голос:
- Ну звичайно! – Беннет сказав це так протяжно та саркастично, що важко було не зрозуміти, що він мав на увазі. Але крім нас двох ніхто з присутніх не здогадувався наскільки різні у нас з Мартіном думки про наше побачення. Одна фраза цього нахаби, один погляд, одна усмішка… о, це була не просто усмішка! Ця зухвала посмішка розбила багато жіночих сердець. Вона ніби магніт… і я відчувала, що втрачаю самоконтроль від неї.
Потім він продовжив:
- То як ви дивитесь на те, щоб влаштувати подвійне побачення й провести цей вечір разом? – не чекаючи відповіді, він додав, - я бачу ви тільки почали вечерю. Зараз я покличу офіціанта, і ми з Мелоді теж щось замовимо.
Він жестом покликав офіціанта, який швиденько підійшов до нашого столику. Поки Беннет розмовляв з офіціантом відводячи його подалі від нашого столику, я подивилась на Мартіна, який відповів мені легкою посмішкою. Потім на Мелоді, яка відповіла так само. Але за цими штучними посмішками було помітно, що ніхто з них не в захваті від ідеї Беннета. Та чи хтось йому заперечив?
Сидіти в тиші було зовсім не зручно і я вирішила порушити наше мовчання, звернувшись до білявки:
- Мелоді, а як давно ви разом?
- Десь пів року. Але ми не зовсім разом… таких чоловіків як Беннет дуже важко змусити до серйозних стосунків, - вона замешкалась, - ну знаєш, для нього робота на першому місці, тому я розумію, коли ми можемо не бачитись тижнями.
Вона зніяковіла від своїх слів. Видно було, що він їй дуже подобається, і вона б хотіла більшого. В той час як для нього вона лише дівчина на вечір. Але злякавшись свого одкровення вона впевнено заявила:
- Але я точно знаю, що крім мене йому ніхто не потрібен!
Я вловила натяк її слів. Вона бачила в мені конкурентку. Невже його слова, що ми ніби колись цілувались похитнули її самовпевненість? Вона не виглядала на спокійну сором’язливу дівчину. Ні, весь її вигляд кричав і просив звернути на неї увагу. Вона була в довгій рожевій сукні з блискітками. Плечі та декольте були максимально оголені, і це виглядало дійсно приголомшливо хоч і трохи вульгарно. Сукня обтягувала її фігуру, а розкішне біляве волосся розсипалось на плечах. Вона точно планувала бути зіркою цього вечору. Але видно, що цей вечір вже пішов не за її планом.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невипадково, Стейсі Браун», після закриття браузера.