Читати книгу - "Аметистовий браслет для Аглаї, Катерина Федоровська"

Маєток Домбровських був побудований не у класичному стилі, а з елементами якоїсь старовинної архітектури. Аглая й не бачила таких ніколи. Грандіозністю та загадковістю зачаровували величезні вікна, дивували випуклі балкони й навіть трохи лякали сіруваті химерні скульптури якихось невідомих істот.

Але ж три поверхи мав той дім, що вже було зовсім не звичним та новаторським. В’юнкі ліани обплітали кам’яні стіни, тягнулися вгору та вже буйно зеленіли цього навдивовижу спекотного травня.

Проте зайшовши всередину, Аглая побачила цілковитий гармидер. Служниці кинулися прибирати уламки якихось статуеток, чи посуду. Ледь не перечепилася новоприбула хазяйка через зламану канапу при вході, навіть стільці валялися, ніби хтось навмисне кидав їх об стіну.

- Люба, пробач за це все, – граф похмурнів на лиці так, що начебто й смаглява шкіра його ще темнішою стала.

Але ж навіть така смутна похмурість йому личила.

Вродливим був граф Адам. Ще вперше, як побачила його на балу Аглая, зрозуміла, що втратила спокій у своєму серці назавжди. 

Це було немовби спалах блискавиці, зустріч ясного полудневого неба й темної невідомої ночі. Не зводили одне з одного очей хвилину, другу, третю. Вже й навіть Анна незадоволено сіпнула сестру. Не бачила ще за все своє життя таких красенів Аглая.

Звісно, занадто стрімко розвивалася їхня симпатія. Однак розуміла дівчина, що удача їй посміхнулася знову, даруючи такого привабливого залицяльника. Тож все промайнуло миттєво, немов у казковому сні: перші побачення, заручини й весілля. А після вінчання в церкві відразу й забрав Адам графиню Домбровську у свій маєток. «Обіцяй, що напишеш мені, якщо раптом він тебе ображатиме», - прошепотіла Анна, прощаючись.

Та Аглая була впевнена, що все в них буде чудово. До цього моменту.

-  Якийсь розбійник побував у будинку? – спитала, намагаючись жартувати.

- Ну, не зовсім. Я тобі краще потім покажу, - загадково так уникнув відповіді Адам. – Ми дві години їхали. Я зголоднів. Сподіваюся, що Серпантина приготувала нам смачний святковий обід. Я потім ознайомлю тебе з будинком, він напрочуд гарний. А згодом і садом прогуляємося, це справжній витвір мистецтва!

І законний чоловік, залишаючи позаду безлад, повів її, напевно, в столову залу.

Кухарка ж Серпантина з дворецьким Митридонтом почимчикували швиденько за ними.

Аглая не встигала усьому дивуватися й усім захоплюватися. Розкішні меблі, дивовижні картини, велетенські підвісні люстри з кришталю – невже це все їй відтепер належить, невже вона у цьому казковому будинку господиня!

Усміхалася, у захваті тулилася несміливо до свого чоловіка. А він і навіть на хвилину руку її не відпускав, також виглядав закоханим та щасливим.

Кухарка вже чаклувала на кухні над завчасно приготованим обідом. Одна зі служниць теж метнулася подавати гарячі страви.

- Іванно, і вино найкраще принеси із льоху, - наказав Адам служниці.

Друга ж служниця, здається, Сусанна, підійшла до Аглаї, низько вклонившись:

- Пані бажає умитися з дороги? Я можу провести Вас у Ваші покої.

- Так, я б залюбки побачила свою кімнату, - кивнула Аглая, скоса на чоловіка поглядавши.

Він вже віддав дворецькому свій сюртук, засукав рукава білосніжної сорочки, оголивши сильні руки. Руки ці мускулисті якось її збентежили так сильно, що аж і щоки почервоніли.

Адам хитро й, здавалося, переможно всміхнувся їй, обтиравшись вологим полотенцем, що Митридонт подав. От же ж спокусник! Ще й підморгнув грайливо. Аж трохи розізлилася на себе Аглая. Ну що ж вона, як віск той піддатливий, від одного погляду його плавиться? Тіло його вабить її, мов гарячий вогонь полохливого метелика.

Спитати б щось у нього таке несуттєве, щоб не зарозумівся, безсоромник, не подумав, що вона на тіло його заглядалася. І помітила графиня на зап’ястку  чоловіка цікаву прикрасу. Закрутистий металевий браслет із вставками дивного дорогоцінного каменю бузкового кольору.

- Вперше бачу чоловіка, який полюбляє носити прикраси, - без осуду сказала. Не хотілося його образити.

- Так, це мій браслет, дарунок батька. Дуже цінний для мене, - відповів Адам, брови свої густі насупивши.

Якась тиша незручна запанувала у столовій залі. Митридонт відвернувся навіть, ніби у вікні, натертому до сліпучого блиску, щось побачив.

- Люба, я чекаю тебе на наш перший сімейний обід. Але ти поквапся, будь ласка. Насправді я зголоднів вже, - ніби й ласкаво сказав Адам, але ж настрій, видно, зіпсувався.

Аглая ж допитуватися не стала. Розвернулася й багатозначно поглянула на служницю. Стрімко повела графиню худорлява Сусанна до покоїв на другому поверсі.

Знову від захвату й слова мовити не змогла Аглая. Дорого, зі смаком обставлені були її кімнати. Інколи із сестрою доводилося й на одному ліжку спати, а тут і ванна кімната, і будуар, і спальня з величезним ліжком.

Вкотре нестерпний рум’янець покрив її щоки. Бо ж подумалося, що на цьому ліжку, певно, й ночуватиме сьогодні з графом.

Але ж варто було поспішати. Негоже змушувати голодного чоловіка чекати. Тож нашвидкуруч умившись та привівши себе до ладу з допомогою служниці, Аглая мала повертатися до чоловіка.