Читати книгу - "Сама собі автор, Дана Кейт"

Я бігала кабінетами інституту і старанно вчилася. Намагалась не відволікати себе ні чим. Раз на тиждень ходили з Танею на квартиру, співали пісні, спілкувались з молоддю на різні теми та грали в ігри. Трохи потоваришували один з одним та ходили в гості.

Якось вийшовши з ванної кімнати я почула дзвінок у двері. Швидко накинувши халат і рушник на голову я відчинила. На порозі стояв Олександр із пакетом в руках. Про те, що він дуже сором'язливий я зрозуміла вже давно. Що ж? Людина хоче спілкуватись, треба брати все в свої руки. І я б сказала, досить симпатична людина)

-Проходь на кухню, тільки не дививсь на мене!, - крикнула я і побігла в кімнату перевдягатися. Ненавиджу, коли мене бачать у такому вигляді. Швидко одягнувши спортивні штани та футболку, розчесала волосся, підфарбувала вії та начепила чергову посмішку.

-Привіт, - сказала я, заходячи на кухню, - чай будеш?

-Так, буду, - почервонівши відповів хлопець, - це тобі.

І ростягнув мені пакет. У ньому знайшла банку малинового варення, два батони, пачку какао та печиво.

-Ого, дякую, тільки навіщо стільки всього багато? Мені стільки не з'їсти, - я посміхнулась.

-Так я ж цей..теж буду.

- А, ну так, - я швидко зробила чай, відкрила банку з варенням, порізала батон, переклала печиво в тарілку.

-Молока для какао в мене немає, то питимемо чай.

-Я можу сходить по молоко.

-Чаю буде досить, - я дуже старалась поводити себе чемно.

Увесь час Олександр сидів мовчки і спостерігав за мною. Про що з ним розмовляти я не мала поняття, але знала одне, що доведеться, бо Сашко не з балакучих.

Я налила чай і посунула цукорницю.

-Бери, не соромся.

Хлопець узяв чашку з чаєм, додав цукор, розмішав і взяв батон.

Я увесь час стежила за ним, не перестаючи думати, що ж далі?

Щедро намастивши на шматочок батону варенням, Сашко почав пити чай. І робив це з таким виглядом, що можна було подумати, що йому немає де з'їсти цього самого варення і він вирішив це зробити в мене.

Я просто дрібними ковтками пила чай, а хлопець, доївши один батон, попросив нарізати другий.

Ну, а мені й не шкода. Нарізала.

Мовчки доївши своє частування і допивши п'яту ( так, я рахувала) чашку чаю, Сашко підвівся.

-Дякую тобі щиро, Насте, мені дуже приємно було побувати у тебе в гостях. Можна я ще прийду?

- Я нервово хихикнула.

-Так, приходь.

Коли двері за Олександром зачинилися я реготала довго до болю в животі. Добре, що дівчат не було вдома, інакше довелось викликати мені швидку.

Помила посуд, прибрала все зі столу, тільки вийшла з кухні як у двері постукали.

-А це хто?, - у дівчат були свої ключі від дверей. Я відчинила. На порозі стояв Павло. У руках тримав велику господарську сумку. Ну, знаєте, це вже не дуже смішно.

-Привіт, - посміхнувся, - можна увійти?

- Привіт, заходь, звичайно.

Я відійшла і впустила Павла в квартиру.

-Це нічого, що я прийшов? Може ти не чекала?

- Не чекала, але заходь.

Павло не роззуваючись зайшов на кухню і поставив свою сумку на стілець.

-А це шо? - запитала я, показуючи очима на неї.

-Це я тобі приніс. Ти ж студентка, тому вирішив допомогти.

І почав витягати з сумки пакети з картоплею, буряком та морквою, банку з огірками, помідорами, капусту, ще щось..

-Стоп!- крикнула я, - почекай!Що це все означає? Я не хочу бути нікому зобов'язаною. Будь ласка, не треба нічого, забери це, я прошу тебе!

Я відчула істерику, що наближається. Павло стояв і не розумів, що відбувається.

- Я просто від щирого серця і без всяких натяків. У мене цього повно, візьми.

-Не треба мені нічого, дякую, у мене все є.

-Насте, я ж у простоті серця. Ну, якщо тобі це якось заважає, то я заберу, - і він образившись, почав збирати все назад в сумку.

Я дивилась на цю картину і була шокована.

-Почекай, - я торкнулась його руки, -почекай, якщо тобі дійсно захотілось зробити мені приємно і поділитись зі мною, то гаразд. Нехай буде. Ми з дівчатами будемо тобі вдячні.

Павло посміхнувся, поставив сумку на підлогу і підійшов до мене. Він дуже довго дивився мені у вічі, а  я не могла поворушитись. Здавалось, що він бачить мене наскрізь.

-Насте, не бійся мене, - прошепотів Павло і пішов до дверей.

Вже на сходах він повернувся і сказав:

-Ти дуже сподобалась Сашкові, - а потім тихо додав, - і мені.