Читати книгу - "Деймос і таємниця маски, Деймос Міллер"

- Так розумію. Видужуй скоріше!

Вони завершили розмову. Деймосу дуже пощастило, але навіщо він розповів про лікарню? Можна було б сказати, що, наприклад він вже втомився, і хоче відпочити, але вирішив сказати майже правду.

Пізніше до нього зайшли лікарі й сказали, що з ним усе нормально, і його можна виписувати через два дні. Але до того часу йому проведуть декілька обстежень, щоб точно впевнитися, що Деймос здоровий.

Пізніше, лікарі пішли і хлопець ліг, спати, бо вже була ніч. 

Коли Деймос прокинувся, той побачив, що біля нього лежить один хлопець. Він був непритомним. У нього було світле волосся та пов'язка на лобі. Вона була трохи просякнута кров'ю. І Деймоса схвилювало це, бо як за одну ніч могло статися таке? Але чому хлопець зразу робить такі висновки? Він же навіть не бачив самої рани, але якщо пов'язка просякнута, тоді напевно була сильна кровотеча, а значить, рана глибока.

Потім зайшов лікар :

- Доброго ранку. Як Ви? - питає лікар.

- Зі мною все добре. Але, що з ним? - відповів Деймос і показав на хлопця.

-З ним? - перепитав лікар. - Довга історія. Але, якщо Вам цікаво, я розповім. Цей хлопець йшов собі спокійно зі своєю дівчиною додому, як до нього підійшли якісь хлопці з битами, і почали його бити. Його дівчина, Клара, погрожувала, що затефонує поліції і вони не зреагували. Потім вона зателефонувала у лікарню. Вони побили його і побігли. Вона не розгледіла їхні обличчя та...

Потім Деймос більше не слухав лікаря. Клара? Це його минула дівчина, яка його кинула. Так от яка причина. Вона знайшла іншого! Звичайно, шкода хлопця, так постраждав але. Деймос їй справді не був потрібен! Потім він побачив, що йому написала та сама Клара!

- Привіт, Деймосе. Вибач мене будь ласка, я не хотіла тебе покинути, я тебе люблю.

-Вибач, Кларо, але я більше ніколи не хочу чути цієї брехні. А взагалі, як ти можеш мені писати, коли твій хлопець у тяжкому стані?!

- Як ти міг таке про мене подумати?!

- Бувай, не люблю брехух.

Все, Деймос заблокував її, й сподівається, що забуде її як поганий сон.

Пізніше, хлопець згадав про символ, але він зник! Деймос подивився, спочатку на ліву, потім на праву руку, потім на обидві. Нічого! Що за дивина?

Раптом, йому зателефонував невідомий номер. 

- Привіт, друже! - почувся знайомий голос.

- О це ти, Фобосе. А чому з іншого номера звониш?

- Та, просто телефон розрядився, звоню з планшета.

- Окей, а як справи в тебе?

- Все нормально, а ти як? Як ваше спілкування з Деміною?

- В мене все чудово, і ще ... Стоп, а звідки ти взнав про Деміну? Я ж, начебто, не розповідав тобі нічого.

- Розумієш, коли ти офлайн, я також маю доступ до акаунту, бо я його створив, і випадково, залишив на своєму телефоні. Вибач. - пояснив Фобос.

-Так, ок, я все розумію, просто подивився. Ти просто подивився, еге ж?

-Але є одна пробле...

Хлопець не встиг договорити, як Деймос кинув слухавку. Його ображало те, що Фобос постійно втручається у його особисте життя, навіть не спитавши свого друга, чи він хоче. Але Деймосу було цікаво, що за проблема, і вирішив зайти у чат з Деміною. Він був шокованим. Там була невелика переписка Фобоса і подруги Деймоса.

- Привіт, Деміно. Вибач, я думаю, що ще рано це питати, але, я запитаю. Де ти живеш? - писав Фобос, під видом Деймоса

- Привіт, друже, я тобі скажу, але спочатку ти.

- Добре - і той написав їй, свою адресу, а не Деймоса.

- Ого! Ти не уявляєш, але я живу у тому самому місті, вулиці і навіть у тому самому будинку! - написала здивована Деміна.

- Я в шоці! Так от, а ти, б не хотіла зі мною зустрітися?

І тут Фобос перебільшив. Навіщо писати це дівчині, яку навіть не знаєш?! І до речі, без дозволу, це подруга Деймоса, але вона не його власність, вона вільна людина, як і всі інші. І вона повинна сама вирішувати. Але вона не знала, що то не Деймос. 

- Так, але де і коли? - спитала Деміна.

- Давай чераз два дні, о сімнадцятій годині у кафе "Дежавю"?

- Давай, я згодна.

Що? Яке через два дні? Це, ж вже завтра! Його, тільки післязавтра випишуть з лікарні. Що робити?

Деймос думав, але нічого так і не придумав. Вже ніч, до нього зайшла медсестра і дала снодійне, бо хлопець не міг заснути. Таблетка подіяла через двадцять хвилин і Деймос заснув.

Він опинився на якійсь невідомій галявині. Погода була чудова тепла і сонце приємно гріє. Але там не було нічого. Лише зелена трава і високі дерева. Хлопець почав йти вперед, але нічого не мінялося. Все було одне і те саме. Було таке відчуття, що Деймос застряв у тій самій секунді, коли почав йти, але ні. Він йшов і йшов але все те саме. Деймос вирішив залізти на найближче дерево, яке стояло біля нього. Він заліз на дерево і побачив безмежний краєвид. І знову те саме. Трава та дерева. 

- Так, Деймосе, спокійно, спокійно, це лише сон. - заспокоював себе хлопець.

Раптом він помітив, що далі кінець галявини, але там був туман, чи щось таке. Він вирішив піти туди. Він йшов туді, й все ставало дедалі розмитіше, Деймос не розумів що відбувається. Раптом він не міг далі йти. Коли він йшов, його телепортувало назад. Він пробув піти далі знову і знову. Але марно. Хлопець втратив усі сили. Це було дивно, таке відчуття, що галявина просто обривається на тому моменті. Раптом, Деймос зрозумів що це ніякий не туман. Це кінець. Це недомальована частина його сну. І він там побачив те створіння знову. Воно стояло там і не ворушилося. Раптом хлопець почув слова :

- Я прийду по тебе... я прийду по тебе... я прийду по тебе... - повторювала істота.

У Деймоса почалася паніка. Він почав бігти, але він не міг поворухнутися. Створіння наближалося, і слова ставали дедалі голоснішими. Потім коли воно вже стояло перед ним, воно почало трястися. Істота не могла контролювати себе, як раптом воно вселилося у Деймоса. 

Він прокинувся і йому одразу стало зле. У нього дуже боліло усе тіло і особливо голова. Потім Деймос відчув, що у нього щось у горлі. Він прокашлявся і там було не мокротиння, а мерзотний, липкий чорний слиз. І тут хлопець зрозумів, що то був не сон, а те створіння справді вселилося у нього. Що ж тепер буде?