Читати книгу - "За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова"

Моє серце зробило божевільний кульбіт, ніби я очікувала винесення вироку. По суті, так воно й було - зможу грати чи ні - час завмер, я забула, як дихати.

- Вам пощастило, дорогенька, - нарешті вимовив терапевт, подивився поверх круглих окулярів і знову опустив погляд на знімки. - Я б сказав, дуже пощастило.

З полегшенням посміхнувшись, я задихала спокійно. Лікар уважно розглядав перед вікном результати рентгена, потім пройшов до столу та почав щось записувати в картку.

- Що ж, моліться за лікаря, який складав ваші кісточки, Надійко, бо руки в нього золоті, а голова світла.

- Навіть не сумніваюся, - погодилася я, - Ангели іншими не бувають.

- Що ви сказали? - підняв на мене погляд лікар.

- Кажу, так воно і є.

Терапевт хмикнув і кивнув.

- Після лікування перелому для вас важливо пройти реабілітацію, - сказав він. - Нехтувати відновленням у жодному разі не можна, це може призвести до серйозних ускладнень.

- Я, як ніхто інший, зацікавлена в найкращому результаті, - відповіла лікарю.

І це було правдою, моєю мрією стало повернути здоров'я та продовжити навчання.

- Коли можна буде почати грати? - я шалено хвилювалася, ставлячи найголовніше запитання.

- Потроху можна. Пройдете реабілітацію, будете паралельно носити бандаж. При виконанні всіх рекомендацій досягти повного відновлення функцій кисті вдасться через п'ять-шість місяців.

- Так довго! -  не стримавшись, вигукнула я.

- Не швидко. Якщо будете поспішати й перевантажувати руку, заробите больовий синдром, артрит та артроз на додачу. Терпіння і праця, дорогенька, терпіння і праця.

Тепер доводилося через день ходити в поліклініку. Щоб повернути кисті рухливість та гнучкість, а м'язам втрачений тонус, потрібно було пройти цілу низку фізіотерапевтичних процедур і масажу, вдома виконувати комплекс вправ. Елементарні дії, які здорова людина виконує не замислюючись, після перелому вимагали зусиль: моє зап'ястя "не слухалося", рука німіла, рухи були не точними. Але про це попередив мене лікар. Через два тижні лікування я керувала рукою значно краще.

Одного вечора, коли я працювала за ноутбуком, запищав мобільний, я здивовано глянула на гаджет, подруги за договором дзвонили в один і той самий час, а більше нікому було. На дисплеї світився незнайомий номер. Усі страхи разом ожили, випливли назовні, у роті миттю пересохло. Телефон дзвонив та дзвонив без угаву, а я так і не наважувалася підійти до нього. Та раптом спалахом пронісся в голові здогад, похапцем узявши мобільний, швидко натиснула на прийом.

- Я слухаю, - від хвилювання голос тремтів.