Читати книгу - "Аріанель , Arachne "

Вона зрозуміла, що це не просто випадкові думки і не просто сон. То була її доля. Її батько, Еландін, залишив їй спадок, який вона мала зрозуміти і прийняти. Вона мала знайти цю перлину, дізнатися правду про своє минуле, щоб усвідомити, ким вона є і яке призначення несе у цьому світі.

Аріанель глибоко зітхнула, заплющивши очі, намагаючись зрозуміти, що саме її так тривожить. Відповідь прийшла несподівано ясно: вона має вирушити в дорогу. Страх і невпевненість, які переповнювали її, поступово поступалися місцем твердої рішучості. Це було її випробування, її шлях до пізнання себе та свого призначення. Вона розуміла, що цей шлях буде небезпечним, сповненим труднощів та випробувань, але іншого вибору не було. Вона мала зробити це заради свого діда, заради пам'яті батька і заради себе.

"Я знайду її", - прошепотіла Аріанель, дивлячись на горизонт, де сонячні промені вже починали освітлювати вершини гір. "Я дізнаюся правду і зрозумію, чому моє серце тягнеться до них..."

Цього ранку вона прийняла остаточне рішення: вона вирушить у подорож, слідуючи за покликом, щоб знайти давню перлину, дізнатися правду про свою спадщину і зрозуміти, що пов'язує її з чорними ельфами. Рішучість заповнила її серце, і, хоча на неї чекало безліч труднощів, вона знала, що має пройти цей шлях до кінця.

Аріанель довго не могла заснути після того, як вирішила вирушити на пошуки стародавнього артефакту. Цілий день вона розмірковувала над тим, як розповісти про це Еленвену — людині, яка стала їй другим батьком. Вона знала, що він хвилюватиметься, але розуміла, що приховувати правду безглуздо. Тієї ж ночі, тільки-но місяць піднявся над горизонтом, Аріанель вирішила поговорити з ним.

Вона тихо пройшла коридором і постукала до його кімнати. Еленвен відчинив двері, помітивши в очах дівчини рішучість і тривогу. Він запросив її увійти і сів навпроти, уважно вислуховуючи її історію.

"Еленвен," - почала Аріанель, злегка тремтячим голосом. "Я бачила сон... але це було не просто бачення. Мені з'явився стародавній голос, і він привів мене до свитка, захованого в занедбаній вежі замку. Цей сувій належав моєму батькові. Він вказує на артефакт - перлину, пов'язану з нашим родом. Мені здається, що саме вона може врятувати дідуся.

Еленвен уважно глянув на неї, розуміючи, що її слова були продиктовані не просто інтуїцією, а справжнім покликом долі. Він відчув у її голосі силу і впевненість, але помітив тінь страху.

"Ти впевнена, що це те, що потрібно зробити?" — спитав він, обережно поклавши руку їй на плече.

Аріанель кивнула. "Так. Я знаю, що це небезпечно. Але я маю піти. Це мій обов'язок - дізнатися правду про нашу сім'ю і спробувати врятувати дідуся. Я відчуваю, що це моє призначення."

Еленвен на мить замовк, перетравлюючи її слова. Він завжди знав, що Аріанель не проста дівчина, що в її крові тече сила і рішучість, успадкована від її батьків. Але вирушати в землі чорних ельфів, де може чекати невідома небезпека, це було надто ризиковано.

"Ти не можеш піти сама," - сказав він твердо. "Я піду з тобою. Ми поїдемо разом, і я допоможу тобі знайти цю перлину. Але ми повинні бути обережні. Твої батьки не пробачили б мене, якби я залишив тебе одну."

Аріанель відчула полегшення, коли почула його слова. Вона завжди знала, що може розраховувати на Еленвена, але його готовність йти з нею крізь усі труднощі принесла їй заспокоєння.

"Дякую, Еленвен," - прошепотіла вона, стиснувши його руку. "Я знаю, що з тобою мені буде легше пройти цей шлях."

Вони домовилися вирушити наступного дня, і насамперед вирішили попрощатися з королем.

Король був у своїй кімнаті, коли Аріанель та Еленвен увійшли. Він був слабкий, але його очі, як і раніше, світилися мудрістю та любов'ю до онуки. Побачивши її та Еленвена, він трохи піднявся на ліжку.

"Аріанель, моя люба," - промовив король з усмішкою. "Що привело тебе до мене в цю пізню годину?"

Аріанель підійшла до його ліжка і сіла поряд, взявши його за руку. "Дідусю", - почала вона, намагаючись приховати своє хвилювання. "Мені наснився сон, який привів мене до важливого відкриття. Я знайшла сувій, що належить батькові. Він вказує на стародавній артефакт - перлину, яка, як я вірю, може врятувати тебе. Але щоб знайти її, мені потрібно вирушити в далекі землі, до чорним ельфам."

Король довго дивився на внучку, відчуваючи гордість за її сміливість, а й занепокоєння її майбутнє.

"Ти дуже відважна, Аріанель," - тихо сказав він, погладив її по руці. "Але ти повинна розуміти, що цей шлях буде небезпечним. Чорні ельфи - наші давні вороги, і ти не знаєш, що на тебе може чекати в їхніх землях."

"Я знаю, дідусю," - відповіла Аріанель, стиснувши його руку міцніше. "Але я відчуваю, що це мій обов'язок. Я не можу залишатися тут, знаючи, що є шанс урятувати тебе. Я повинна йти."

Король зітхнув, усвідомлюючи, що її рішення тверде, і жодні слова не зможуть зупинити її. Він звернувся до Еленвен.

"Ти вирушаєш з нею?" — спитав він.

Еленвен кивнув головою. "Так, Ваша Величність. Я піду з Аріанель і захищатиму її. Я не дозволю їй бути однією в цій подорожі."

Король кивнув, висловлюючи свою подяку, але його погляд залишався тривожним. Він розумів, що подорож буде небезпечною, але водночас знав, що його онука має пройти цей шлях сама.

"Бережіть один одного," - сказав він, його голос був сповнений турботи. "Аріанель, пам'ятай, що ти завжди можеш повернутися додому. Ми всі чекатимемо на тебе тут."

Аріанель нахилилася і поцілувала дідуся в лоба, відчуваючи, як у її серці зароджується нова рішучість. Це було прощання, але вона вірила, що це не кінець.

"Я повернуся, дідусю," - прошепотіла вона, і в її очах блиснули сльози. "Я повернуся з ліками, і ми знову будемо разом."

Еленвен і Аріанель залишили королеву кімнату, залишивши його в тиші ночі. Попереду на них чекали невідомі дороги та випробування, але вони були готові до них.