Читати книгу - "Тільки на папері, Anna Vesper"

— Він був чесний із тобою? — запитала Анна, коли Софія розповіла про ситуацію.

— Так, — відповіла Софія. — Але я все одно не можу позбутися відчуття, що ця історія може нас зруйнувати.

— Чесність — це найголовніше, — сказала Анна. — Якщо він готовий говорити з тобою відкрито, це означає, що він цінує тебе.

   Анна також запропонувала Софії поради, як відновити впевненість у собі й у їхніх стосунках.

— Ти сильна, Софіє. Не дозволяй старим привидам забирати те, що ви разом будуєте.

— — — — — — — — — — — —— — — — — — — — — — — — — —

   Тим часом Вероніка намагалася знайти спосіб повернути Максима. Вона почала з’являтися на ділових заходах, де був присутній Максим, і навіть намагалася звернутися до його друзів.

   Але Максим залишався рішучим.

— Якщо ти думаєш, що це змусить мене змінити своє рішення, ти помиляєшся, — сказав він під час однієї з їхніх останніх розмов.

— — — — — — — — — — — —— — — — — — — — — — — — — —

   Софія почала уникати серйозних розмов із Максимом після того дня. Вона знала, що він був чесним, але щось всередині неї підказувало, що тінь Вероніки ще не зникла. Максим, у свою чергу, помітив її віддаленість і розумів, що йому треба діяти, щоб повернути гармонію у стосунки.

   Одного вечора він запросив її на вечерю.

— Нам потрібно поговорити, — сказав він, коли вони сиділи за столом у затишному ресторані.

— Я не хочу знову про це, Максиме, — відповіла Софія, уникаючи його погляду.

— Але ми повинні, — наполіг він. — Ми не можемо дозволити минулому зруйнувати те, що у нас є зараз.

   Він взяв її за руку, і вона відчула тепло його дотику.

— Я знаю, що ситуація з Веронікою залишила неприємний слід, — продовжив Максим. — Але я хочу, щоб ти знала: вона для мене лише частина минулого. Ти для мене — теперішнє і майбутнє.

   Софія подивилася йому в очі, і її серце мимоволі розтануло.

— Максиме, я боюся, — зізналася вона. — Боюся, що одного дня ти зрозумієш, що я — лише тимчасова заміна.

— Це неправда, — відповів він, дивлячись їй прямо в очі. — Ти стала для мене тим, чого я навіть не шукав, але так сильно потребував.

— — — — — — — — — — — —— — — — — — — — — — — — — —

   Через кілька днів Максим отримав ще один дзвінок від Вероніки.

— Мені потрібна остання розмова, — сказала вона. — Це важливо, Максиме.

   Максим не хотів зустрічатися з Веронікою, але її наполегливість і прохання «завершити все остаточно» змусили його погодитися. Кафе, в якому вони зустрілися, було невеликим і відокремленим, у ньому панувала приглушена атмосфера. Вероніка виглядала приголомшливо: бездоганно вкладене волосся, легка сукня, що підкреслювала її фігуру.

— Я рада, що ти прийшов, Максиме, — промовила вона, коли він сів навпроти неї. Її голос звучав м'яко, але приховував щось більше.

— Давай швидко закінчимо цю розмову, — відповів він холодно.

— Не будь таким різким, — лагідно усміхнулася вона. — Я лише хочу закрити цю сторінку... по-людськи.

   Офіціант підійшов до їхнього столика, і Вероніка замовила легку вечерю, а також пляшку шампанського. Максим здивовано підняв брову.

— Для чого це? — запитав він.

— Ми дорослі люди. Давай вип'ємо за наше порозуміння, — відповіла вона, наповнюючи келихи.

   Максим вагався, але не хотів виглядати грубіяном. Він підняв келих:

— За закриття цієї глави.

  Шампанське було легким, із солодкуватим післясмаком. Максим випив лише трохи.

— Ти дуже напружений останнім часом, — сказала вона, ніжно нахиляючись до нього.

— Це не так. У мене немає для цього причин, — відповів Максим, відсуваючи келих убік. — Я щасливий із Софією.

   Вероніка стиснула губи, але швидко усміхнулася:

— Ти завжди був ідеалістом, Максиме. Але життя — не казка.