Читати книгу - "Втекти від чудовиська, Аріна Вільде"

Йдемо поруч мовчки. Вона злиться. І я її розумію. 

— Ти вибач за це, але він справді тебе не гідний. Я тобі ще не все про нього розповіла. Якщо вже до кінця бути чесною, він витягує гроші з таких багатих дівчаток, як ти, і утримує на них свою сім'ю... 

— Замовкни, — обриває мене різко і я розумію, що проговорила зайве. 

Замовляємо каву. Поки стоїмо біля кавового апарата, ігноруємо одне одного. 

Раптово Ніка каже: 

— Тобі пощастило. Тимур хороший. Я навіть заздрю тобі. 

Я посміхаюся. Ні, мені ні краплі не пощастило. Тому що він усе ще не належить мені. 

— І в тебе такий самий буде. Ти головне навчися відрізняти хороших чоловіків від поганих. Ох, забула Лізі мармеладок купити. Я зараз, забереш мою каву, добре? 

Вероніка киває. Трохи відтає. До кінця поїздки навіть запитує, як так вийшло, що вона ніколи не бачила мене і Лізу. 

— Я ж тобі говорила в СПА, це довга історія, — повертаюся до неї. — Але можу якось розповісти за чашкою чаю, — посміхаюся щиро, натякаючи на те, що я не проти дружби з нею. 

— Чудово, давай обміняємося номерами, — я відчуваю полегшення від того, що вона відтанула. Не люблю бути винною в чомусь. 

— Як у вас, жінок, усе просто, — фиркає за кермом Тимур, заїжджаючи в місто під ранок.