Читати книгу - "Майстер реліквій"

— Він не падає!

Дісмас здвигнув плечем.

— Що ж, це, здається, краща проблема, ніж була.

23. «Танок смерті»

Одного вечора, кілька днів по тому, Дісмас та Дюрер відправилися навідати торговця тканинами, якого Дісмас знав ще за часів, коли їздив до Базеля по реліквії.

Торговець порився в катакомбах своїх припасів та вийшов з рулоном полотна під пахвою, чхаючи від пилу. Розгорнуте полотнище було розміром п'ятнадцять на чотири фути. Дісмас подумав, що ці розміри приблизно підходять. Малюнок переплетіння ниток нагадував перевернуту латинську літеру V. Це вказувало на те, що тканина походила з Палестини чи Юдеї, можливо з Галілеї, а можливо й ні. Торговець гарантував, що їй «щонайменше» два століття, але Дісмас дуже добре знав, що сказано це лише для того, щоб здерти з них якнайбільше.

Дюрер дослідив полотнище вздовж та впоперек: потер його між пальцями, роздивився нитки під збільшувальним склом, дістав зі своєї торбини набір фарб та мазнув трохи на край. Нарешті кивнув на знак схвалення.

Вони торгувалися десь із годину. Дісмас із крамарем звинувачували один одного у грабунку та нечесності. Це був звичний купівельний ритуал. Дюрер споглядав за цим з неприхованим здивуванням: він ще ніколи не бачив свого друга у справі.

Нарешті продаж відбувся за ціною у вісімнадцять гульденів. Дісмас зітхав і жалівся, що через такі витрати майже місяць не зможе дозволити собі м'яса. Торговець удавав, що вірить йому.

Коли гроші та полотно перейшли з рук у руки, торговець зухвало посміхнувся та спитав:

— Створюєте плащаницю, га? Ніколи б не подумав, що Дісмас, майстер реліквій, опуститься до такого…

Як же принизливо було чути нарікання від такої людини! Дісмас розумів, що обурення буде виглядати недоречним. Але якщо балакучий крамар рознесе по всьому ринку, що Дісмас, майстер реліквій, придбав старовинне полотно для підробки Ісусової плащаниці, добром це не скінчиться.

Зрозуміло, він міг би відправити Конрада з хлопцями, щоб ті додали крамареві розуму. Але ні. Так низько Дісмас впасти не міг, він не був створений для розбоїв, знущань та погроз.

— Це має стати сюрпризом, — промовив він у відповідь. — Для однієї дуже поважної та впливової людини. І якщо сюрприз буде зіпсовано, — Дісмас притишив голос до шепоту, — кажу по-братськи: тобі вряд чи захочеться відчути на собі усю її немилість.

Дісмас кинув через стіл ще два гульдени.

— Це за твою розсудливість.

Крамниця розташовувалася у північній частині міста, у кварталі Святого Йоана.

День був такий приємний, що дорогою до «Райського дому» Дісмас та Дюрер вирішили пройтися берегом річки.

Але вже за хвилину праворуч вони побачили стінопис на будівлі проповідницької обителі.

Дісмас уже бачив його багато разів, Дюрер, як це не дивно, — ні, але, безумовно, знав про його існування. Всі це знали. Той стінопис був дуже відомий.

Він перебував на стіні будівлі вже майже вісімдесят років — подячне пожертвування після завершення чергового спалаху чуми. І водночас застереження про те, що смерть приходить до всіх, незалежно від того, чи ти імператор, папа, кардинал, лицар, купець, мати з дитиною, вуличний торговець, жебрак, мусульманин або єврей. Композиція складалася з тридцяти дев'яти людей, зціплених у танці зі скелетом — самою Смертю.

Дюрер фиркнув і назвав цей витвір жахливим і безпомічним. Дісмас, зі свого боку, не мав жодної гадки про його естетичну цінність, але заперечив Дюреру, що це все ж таки більш гуманна реакція базельців, ніж та, що мала місце на століття раніше. Шість сотень євреїв зігнали у купу, закували у кайдани в хліву на рейнському острові та спалили живцем. Усі погодилися, що Бог буде задоволений такою пожертвою, і чума не повернеться до Базеля багато-багато років.

Дісмас ніколи не затримувався біля «Танка Смерті», просто проходив повз нього. Зараз, на власний подив, він відчув усередині щось зле, хворобливе, неначе у його кишечнику насправді оселилася чума.

— З тобою все добре? — підозріло спитав Дюрер. — Маєш якийсь дивний вигляд.

Похитуючись, Дісмас відвернувся від стінопису. Дихання прискорилося. Стискало груди. Він спітнів. Серце калатало у якомусь уривчастому ритмі. Паморочилося у голові. Обличчя та руки стали липкими та гарячими. Він зняв рукавички.

— Дісе, що з тобою?

— Я…

Дюрер підхопив його.

— Сядь.

Дісмас тяжко опустився на землю. Затис голову між колін та спробував уповільнити дихання. Через декілька хвилин слабкість минула. Серце припинило барабанний дріб. Він повільно звівся на ноги, спираючись на стінопис. Тільки згодом до нього дійшло, що саме він викликав з його пам'яті ретельно захований спогад про свій власний танок зі смертю у підземеллі Альбрехта.

— Усе добре? — спитав Дюрер.

Дісмас кивнув.

— Дай мені хвилинку.

Поки Дісмас приходив до тями, Дюрер зачитав у голос текст, що був записаний ближче до них під зображенням графа, якого забрала Смерть.

«В цім світі мене добре знали,

І знатним графом називали,

Тепер мене забрала Смерть,

Затанцювала мене вщерть».

Дюрер хмикнув.

— Це сталося не зовсім так. О, подивись, хто тут ще!

Поруч був кардинал. Дюрер прочитав:

«Папа призначив мене кардиналом

В церкві святій владарювати,