Читати книгу - "Утопія; Місто Сонця"

проживе довго, бо батько його — людина похилого віку[182], але напрочуд бадьора й діяльна. Мені досі не доводилося бачити нікого менш вибагливого у виборі їжі. Аж до юнацького віку Мор любив пити лише воду; це в нього від батька. Правда, щоб нікого не дивувати, він обманював товаришів тим, що пив з олов’яного кухля пиво, до того ж змішане з водою, а часто просто чисту воду. Оскільки там є звичай передавати з рук до рук ту саму чару з вином, то інколи йому випадало пригубити її краєчком рота, щоб не виказувати відрази й заодно щоб не відступати від загальноприйнятого звичаю. Яловичину, солену рибу, простий і добре заквашений хліб він їсть з більшим смаком, ніж ту їжу, якою звичайно люди ласують; зрештою, він ніскілечки це відмовляється від усього того, що приносить людині здоров’я без шкоди для здоров’я. Завжди йому більше до смаку молочні страви й плоди, які ростуть на деревах, а яйця для нього — справжні ласощі.

Голос його не гучний, але й не слабий, такий, що легко почути, не співучий і не ніжний — взагалі голос людини, яка говорить виразно; він, мабуть, від природи нездібний до співу, хоч дуже любить усіляку музику. Мова в нього на диво ясна й чітка, аж ніяк не кваплива і без запинок.

Йому до вподоби простий одяг; він не носить ні шовку, ні пурпуру, ні золотих ланцюгів, хіба що цього вимагав необхідність. Диву даєшся, як дуже він нехтує умовностями, які люди звичайно вважають ознакою доброго виховання. Як ні від кого він їх не вимагає, так і сам сміливо не дотримується їх ні на зборах, ні на бенкетах; все ж, якщо захоче дотримуватися, то прекрасно їх знає. Проте він вважає, що тратити багато часу на такого роду дурниці — справа жіноча й не гідна чоловіків.

Від двору і спілкування з правителями колись він стояв осторонь, тому що йому завжди була особливо ненависна тиранія, а рівноправність, навпаки, дуже мила. Бо ледве можна знайти якийсь двір, хоч би й скромний, де не буде ні надмірної метушні, ні честолюбства, ні лицемірства, ні пишноти, двір, який не мав би нічого спільного з тиранією будь-якого виду. Навіть до двору Генріха VIII його насилу вернули, хоч не можна побажати ввічливішого і скромнішого правителя, ніж цей. Від природи Мор прагне до свободи й дозвілля. Однак як радо він насолоджується дозвіллям, коли воно йому дістається, так і не знайти людини терплячішої й наполегливішої, коли вимагає цього справа. Прямо-таки народжений і створений для дружби, він є її найщирішим і найпослідовнішим поборником. І не боїться великої кількості друзів, від чого застерігає Гесіод[183]. З кожним він ладен заприятелювати, анітрохи не перебірливий у виборі друзів, винахідливий у підтримуванні дружби, постійний у намаганні зберегти її. Якщо трапиться хтось, кого годі вилікувати від вад, з таким він при слушній нагоді розстається, поступово припиняючи дружбу, але не обриваючи раптом. Товаришування й розмови з тим, кого він визнає людиною сердечною, так його радують, що в цьому він вбачає головну життєву насолоду. Але цурається гри в м’яч, кості, карти та інших розваг, за якими звикли гаяти час вельможі. Мало того, наскільки він безтурботний у власних справах, настільки не знайдеться ніхто, хто б самовідданіше турбувався про справи друзів. Чого ж тут більше? Хто шукає досконалого зразка справжньої дружби, той не знайде кращого від Мора.

У співжитті він відзначається такою рідкісною чесністю й приємною поведінкою, що немає жодної похмурої людини, якої він не міг би розвеселити, будь-яку гнітючу нудьгу вміє розвіяти. Уже від дитинства Мор так полюбив жарти, що складалось враження, немов він для них народився, але при всьому тому ніколи не скочувався до блазенства, ніколи не любив ущипливості. В молоді роки він писав невеликі комедії і грав у них. Будь-яке гостре слово, хоч і спрямоване проти нього, йому, однак, подобалося. До такої міри його радує доречна й тонка дотепність. Тим-то замолоду він полюбляв епіграми, а особливо захоплювався Лукіаном[184]. Та й мене Мор надихнув думкою написати «Похвалу Глупоті»; це він, так би мовити, примусив танцювати верблюда[185].

У будь-яких справах з людьми, які йому доводиться мати, навіть у серйозних, він уміє підмітити щось потішне. Якщо він має справу з людьми вченими й розумними, то захоплюється їхнім розумом; якщо з неуками й дурнями; то знаходить утіху в їхній глупоті. З жінками й навіть зі своєю дружиною він невтомно жартує й дуже дотепний. Його можна назвати якимось другим Демокрітом[186] або скоріше філософом-піфагорійцем, який, безтурботно проходжаючись по ринку, спостерігає метушню продавців і покупців[187]. Ніхто менше від нього не зважає на думку юрби й ніхто більше від нього не прислухається до здорового глузду. Особливе задоволення відчуває він, споглядаючи вигляд, поведінку та вияв почуттів різних тварин. Тому він годує вдома птахів майже всіх видів, а також усіляких рідкісних тварин, як мавпу, лисицю, тхора, ласицю та інших їм подібних. До того ж, коли йому трапиться нагода придбати щось чужоземне й гідне уваги, він звичайно жадібно купує. Усім таким дивом заповнена його оселя, так що відвідувачам є там на що подивитись. А він тільки-но помітить, що гостям щось подобається, сам знову проймається радістю. Поки дозволяв йому вік, не цурався він дівочого кохання, не виходячи, однак, поза межі пристойності, причому більше насолоджувався коханням дівчат, які самі на це напрошувалися, ніж тих, коло яких треба упадати, але до вподоби йому була більше душевна взаємність, ніж тілесне зближення.

З ранніх років Мор поринув у красне письменство. Ще юнаком він зайнявся вивченням давньогрецької мови та філософії, але його батько, до речі, людина розумна й поважна, не лише не підтримав його захоплення, а й відмовив йому в будь-якій допомозі; мало того, він ледве не позбавив сина права на спадок лише за те, що той намірявся відійти від заняття батька, який був визначним знавцем британського права. Хоч ця професія не має нічого спільного з наукою, британці вважають людей, що здобули в ній визнання, вельми знаменитими й впливовими. І немає в них іншого, надійнішого шляху, щоб доробитися маєтку і стати славним, як правознавство. І справді, цей вид діяльності спричинився там до виникнення значної частини знаті. Британці твердять, що ніхто не спроможний досягти в ній досконалості, не попрацювавши в поті чола багато років. Таким чином, хоча юнак, народжений для кращого