Читати книгу - "Карбід"

У цій солодкавій задумі минали дні Тиса, який тепер зовсім не мав що робити: брати Ляхи відмовилися від їжі, яку він їм хотів приносити, а в школі тривали літні канікули. На диво, навіть Марічка не чіплялася до нього зі своїми вічними докорами й невдоволенням. Не можна сказати, що в їхню родину повернулися гармонія й затишок, але від певного часу дружина почала ставитися до чоловіка значно прихильніше. Насправді вона нічого не знала — Тис так і не звірився їй, зв'язаний присягою мовчання перед спільниками. Але той факт, що вчитель спілкувався тепер не з пияками, а з поважними бізнесменами й меценатами (хай навіть вони були контрабандистами, але все ж!), став рідше заглядати в генделики й до найближчого гастроному, заприязнився з самим мером, не міг не тішити її зболену душу. Вочевидь, у чоловіка нарешті знайшлося якесь заняття, що повністю поглинуло його, справа, якій він себе присвятив, тож Марічка не закрутила носом, коли Тис нещодавно попросив її щодня готувати ситний обід, який він відносив на будівництво міського фонтана. Яким чином її чоловік дотичний аж до настільки віддаленої від його професії праці, Марічку не цікавило, адже вперше після трагічної смерті Катрусі Тис став більш-менш нормальним. Тож вона й не займала його.

Тепер, коли після встановлення самопрохідної машини тунель уже ніяк не потребував учителя, Тис лежав і мріяв. Але зовсім скоро це йому набридло, хоч він і пробував займатися наукою: наприклад, вираховував на калькуляторі, за скільки років вагонетки зможуть перевезти в Євросоюз усіх громадян України. Прогноз виходив не надто втішним, бо якщо Дохторка одну вагонетку забере виключно для своїх потреб, а Мірча часом перевозитиме пакистанців, то євроінтеґрація затягнеться ще на півтора роки. Решті також не сиділося на одному місці, коли під ногами втілювався в життя настільки амбіційний проект. Тому коли після келиха шампанського з нагоди проходження буром лінії кордону Уляна Дмитрівна запросила товариство на найближчу неділю до себе додому на невеличку вечірку, всі охоче й радо погодилися.

У неділю ввечері за Тисом заїхав Геній Карпат, і вони попрямували до будинку Дохторки. Учитель історії знову надягнув свій найкращий — білий — костюм, а в руці мав літні хризантеми з власного городу. Вони якраз виявилися незайвими, оскільки Уляна Крук святкувала День народження, хоч нікого про це й не попередила. Після коротких привітань і обміну люб'язностями (зокрема Дохторка сказала: «Не роззувайтеся, мені легше пропилососити, ніж потім два дні всю хату провітрювати») гості всілися за стіл.

Розкіш обстановки вражала. Тис не розумів, звідки в простої лікарки взялися гроші на найдорожчі меблі і найсучаснішу техніку, як вона могла заробити на стільки творів мистецтва, що заповнювали кожну кімнату, з якого переситу вирішила вона встановити у гостьовому туалеті золотий унітаз. Але найкраще, що було у цьому багатстві, це безліч різновидів алкоголю, які раніше вчитель міг бачити лише в закордонних фільмах. Повністю віддавшись атмосфері свята, він почергово наливав собі ґраппу, бехерівку, єґермайстер, ром світлий, ром темний, бурбон, скотч, житнє віскі, червоне італійське вино, французьке розе, просеко, сербську ракію, болгарський пелінковац, румунську цуйку, кальвадос, вірменський коньяк, французький арманьяк, абсент, фінську горілку, польську зубрівку, бельгійське пиво. Усім посмакувавши, Тис остаточно зупинився на сербській сливовиці, оскільки та була найближчою до традиційних для Ведмедева самогонок.

Зручно вмостившись у глибоких фотелях, спільники обговорювали майбутні перспективи. Ледь захмелівши, Дохторка сказала, що за один рік безперервної роботи вагонетки вона зможе купити невеличкий острівець в Індонезії. Золтан Барток заявив, що після початку роботи тунелю піде з посади мера й присвятить себе бджолярству: заведе власну пасіку на сотню вуликів, там у нього буде своя лікувальна камера з ліжком, навколо якої роїтиметься від бджіл, адже їхнє біополе зцілює і молодить. Ікар поділився планами, як за виручені гроші підкупить усіх європейських політиків, після чого вони знімуть обмеження з куріння в громадських місцях, і динаміка поширення тютюнопаління знову поповзе вгору. А хто забезпечуватиме всіх курців Європи дешевими сигаретами? Він, Ікар. Максимально розслабившись і вже майже лежачи горілиць у кріслі, Тис помріяв про євроінтеґрацію України й поступове перевезення через тунель усіх сорока мільйонів українців, бо вони на це заслуговують, бо ще князь Святослав, бо й так далі. Геній Карпат добродушно додав, що й Пакистану не завадила б євроінтеґрація, чим він на свій лад і буде займатися.

Добряче випивши, Тис захотів у туалет. Він перепросив і пішов до вбиральні, де постояв, спершись лобом об стіну, поки тоненька цівочка бомбардувала нутрощі золотого унітаза. Закінчивши й аж крякнувши від задоволення й полегшення, вчитель історії вирішив на хвильку спуститися вниз, до підвалу, куди вони з Генієм Карпат два тижні тому занесли бідолашного Ичі. Нікому нічого не сказавши, Тис зиґзаґами почалапав униз. Спустившись на найнижчий рівень, він зайшов у кімнату, де мав лежати травмований компаньйон. На своє здивування, вчитель там нікого не виявив, хоча апарат підтримки життєдіяльності стояв на місці. Подумавши, що він помилився, Тис почав відчиняти всі двері, але скрізь у кімнатах було порожньо, а деякі з дверей узагалі виявилися дверцятами велетенських холодильників, ущерть заповнених різним м'ясом. Учитель щиро здивувався, що такій тендітній і самотній жінці можуть знадобитися аж такі колосальні запаси харчів. Тис піднімався нагору, принагідно зазираючи у всі кімнати на своєму шляху, але гробаря ніде не виявив. У вітальні продовжувалася учта, яку вчитель перервав запитанням:

— Скажіть, а куди подівся пацієнт, ну, гробар, Ичі? Я ніяк не можу його знайти, хотів присісти біля нього й розказати про наші успіхи. Мені здається, що і в комі людина все чує, і якби він дізнався, наскільки просунувся вперед наш проект, то це б додало йому сил оклигати. От я й пішов, а його там, де ми його тоді з Мірчею залишили, немає. Апарат стоїть, а Ичі — нема! — п'яно розвів руки Тис.

— Не хвилюйтеся, дорогенький, у нашого колеги все гаразд, я його, так би мовити, вже євроінтеґрувала, — грайливо відповіла Дияволиця.

— Як це так євроінтеґрувала? — не зрозумів вчитель.

— А так, потрошку, частинами, спочатку — рука, потім — нога, а потім і решта. Так що він тепер уже в Європі, першим вирвався вперед! — пирснула сміхом Уляна Дмитрівна, а за нею й усі, крім Тиса, зайшлися несамовитим