Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

— Зійде й ця, — сказав Лобсин. — З плитковим чаєм пити можна. І коні питимуть.

— А що це таке? — спитав я, показуючи на темні бульки, що піднімалися в одному місці з дна ями і на поверхні розпливались в густу чорну плівку. Я помочив палець. в цю плівку і понюхав — вона відгонила гасом.

— Ось це, видно, те рідке вугілля, яке лами на ліки збирають, як монголи казали, — заявив Лобсин.

— Яке ж вугілля гасом пахне? І не чув я про рідке вугілля. А чи не нафта це сира, з якої рас гонять? Отак скарб ми знайшли! В Чугучак гас привозять здалеку, з Баку на Кавказі, а його можна діставати поблизу. Це буде вигідніше від золота!

— Так, Хомо! Ти мені якось розказував, як на Кавказі добувають цю саму нафту, як з неї на заводах гас виганяють, і я тоді зрозумів, чому її в Чугучаці так дорого продають.

Обійшовши яму з водою, ми побачили, що в одному місці її край був трохи нижчий, сюди збиралась чорна плівка і поволі стікала струмком з палець завширшки на схил горба, який в цьому місці був не темно-сірий, а чорний і блискучий. Струмок тік ледь-ледь, розпливався і трохи нижче застигав. Я ступив на це місце, і підошва чобота прилипла немов до густого вару або дьогтю.

— А знаєш що, Лобсин, я думаю, що весь цей горб не з вугілля складений, як монголи кажуть, а з цієї застиглої нафти. Ось поглянь, там, куди стікає ця нафта, каміння не сіре, а чорне і гладеньке, але йде такими ж східцями, як і в інших місцях, і кущі на ньому не ростуть. Це все свіжа недавно застигла, затверділа нафта.

— А чому в інших місцях каміння не чорне, а сіре і не гладеньке, немов піском посипане? — спитав Лобсин.

— Через те, я думаю, що там воно дуже старе, вивітріле, а піском його вітри заносять. Ось ми спробуємо на вогні, як буде горіти свіже чорне і старе сіре. Якщо сіре не вугілля, а та сама загустіла нафта, воно буде горіти і пахнути, як чорне.

— Спробуємо, Хомо! Це цікаво.

Спустившись з горба, ми вибрали поблизу рівне місце на дні долини, поставили намет і розсідлали коней. Хлопчаки хутко набрали сухих гілок, щоб розпалити багаття, а ми з Лобсином, взявши кайло і лопату, зійшли на горб і лопатою набрали чорної густої нафти в тому місці, де сочився струмок, і кайлом виломили в іншому місці кілька пластин сірого каміння. Поклали на вогонь спочатку чорну густу масу, схожу на напівзасохлий дьоготь; вона швидко зайнялася великим полум'ям з густим чорним димом і запахом гасу, розтоплюючись і розтікаючись по хмизу. Коли все прогоріло, поклали куски сірого каміння. Вони зайнялися не відразу, але горіли так само і топились повільніше.

— От бачиш, Лобсин, це — не вугілля, а та ж нафта, затверділа з піском. І я пригадую, що таку затверділу нафту називають асфальтом, або кіром. Її розтоплюють в казанах, додають піску і роблять з неї підлогу в будинках, навіть заливають вулиці в містах замість бруку.

— От добре б, Хомо, в Чугучаці всі вулиці так замостити! І тоді б на них ні куряви в суху погоду, ні грязюки в мокру не було.

— Розумієш, який скарб ми знайшли! І нафта для гасу, і асфальт для підлог і вулиць. Навіть ти в своїй юрті можеш собі зробити асфальтову підлогу замість долівки. Буде завжди чисто, і блохи не водитимуться, а то у вас в юртах ці кровопивці часто спати заважають.

— А як же тоді вогонь в юрті розводити? Адже асфальт загориться під вогнищем!

— Під вогнищем і не роби асфальту,1 а лише навколо, ось і все!

На вогонь хлопчаки захотіли повісити казанок для чаю; вони вже збігали на горб і принесли чистої води з ями. Але Лобсин не дозволив вішати казанок.

— Його кругом закоптить, і ми всі замажемося, як сажотруси, — підтримав я.

— Хмизу наберіть, хлопці, тут кущів сухих багато. А асфальт будемо палити вночі, в цих балках, мабуть, вовки водяться.

Коней ми пустили пастись, але паша в долині була погана, де-не-де дрібна трава невеличкими щітками, подекуди жмутки чию. Довго стояти на цьому місці не доводилось.

По обіді ми пішли далі по долині, щоб оглянути інші горби. Вони тяглися низкою на деякій відстані один від одного, одні були трохи більші й вищі, ніж перший, інші менші й нижчі, але всі загалом однакові на вигляд. На вершині двох чи трьох ми теж бачили яму з водою і плівкою густої нафти, що стікала струмком, а на інших такої ями не було, хоча вони й складались з того самого темно-сірого асфальту. На них виділення води з нафтою давно припинилось, канал з глибини, по якому піднімалась вгору вода з газом і нафтою, очевидно, закупорився, — вони були мертві. На них не було і таких свіжих зелених кущів, як на тих, де виділення ще тривало, а лише кущі звичайні на вигляд, як. на дні і схилах долини.

Останній горб цього пасма, що підносився там, де долина стала широкою і майже зникла на положистому підніжжі Джаїру, був дуже плоский, але високий, не менше 35–40 сажнів заввишки, тоді як решта піднімалась лише на 5–7 сажнів над дном долини. Він теж був мертвий, не виділяв води, зате мав величезний запас асфальту в сотні тисяч пудів. Обійшовши горби, ми пішли назад до намету. По дорозі я помітив кілька дзеренів, які паслись в бічній балці і, побачивши нас, відбігли вбік. Двостволка була в мене на спині, і я вирішив добути свіжого м'яса. Місце було зручне, щоб підкрастися поближче. Я пішов швидко другою балкою і виліз на гребінь, що відділяв її від балки, де були антилопи, а Лобсин залишився, де й був, щоб привертати на себе увагу тварин. Їх було п'ятеро. Вони повільно посувались, то пощипуючи траву, то зупиняючись, щоб подивитись, чи не переслідує їх Лобсин. Я лежав на гребені за кущем і вичікував, коли вони підійдуть на надійний вистріл. Рушниця була заряджена крупною картеччю. Коли передній дзерен зупинився проти моєї засідки, я вистрілив; він підскочив, зробив кілька стрибків і