Читати книгу - "Затемнення"

— Але я все одно вважаю, що воно зайве, — повторила я. — Якщо ми не збираємося занадто захоплюватися, то нащо воно треба?

Він знову зітхнув.

— Белло, я в тисячний раз повторюю — це дуже небезпечно.

— Мені подобається небезпека, — не вгавала я.

— Я знаю, — він сказав це таким сумним голосом, що я одразу зрозуміла — він бачив мотоцикл у гаражі.

— Я скажу тобі, що небезпечно, — промовила я швидко, аби він не встиг переключитися на іншу тему. — Я скоро запалаю, і винний у цьому будеш ти.

Він почав мене відпихати.

— Що ти робиш? — запротестувала я, вчепившись у нього.

— Захищаю тебе від займання. Якщо це для тебе занадто…

— Нічого, я витримаю, — не відступала я.

Він знову впустив мене в свої обійми.

— Вибач, що дав тобі марні сподівання, — сказав він. — Я не хотів, щоб ти почувалася нещасною. Це було негарно.

— Власне, це було дуже, дуже гарно.

Він глибоко вдихнув.

— Ти, мабуть, утомлена. Я мушу дати тобі поспати.

— Ні, не втомлена. Я не проти знову отримати марні сподівання.

— Це погана ідея. Ти не єдина, хто занадто захоплюється.

— Ні, єдина, — буркнула я.

Він хихикнув.

— Ти не уявляєш, про що говориш. Та все одно тобі не вдасться підірвати моє самовладання.

— Я не збираюся за це вибачатися.

— А можна я попрошу вибачення?

— За що?

— Ти розсердилася на мене, пам’ятаєш?

— А, оте.

— Вибач, я був неправий. Коли ти тут, у безпеці, мені набагато легше дивитися на все під правильним кутом, — він сильніше притиснув мене до себе. — Я просто шаленію, коли мені треба тебе полишати. Я більше не їздитиму так далеко. Це того не варте.

Я усміхнулася.

— Ти не знайшов пум?

— Знайшов. Але вони були не варті мого клопоту. І вибач, що змусив Алісу тримати тебе в заручниках. Це була кепська ідея.

— Так, — погодилася я.

— Я більше так не буду.

— Гаразд, — сказала я з легкістю. Він отримав пробачення. — Але «вечірки в піжамах» мають свої переваги… — я пригорнулася до нього й поцілувала його у виїмку над ключицею. — Ти можеш брати мене в заручники, коли заманеться.

— М-м-м, — зітхнув він. — Ловлю тебе на слові.

— То тепер моя черга?

— Твоя черга? — він був збитий із пантелику.

— Вибачатися.

— А за що ти маєш вибачатися?

— Ти хіба не сердишся на мене? — запитала я прямо.

— Ні.

Це прозвучало так, ніби він справді не сердився.

Я відчула, як мої брови зійшлися на переніссі.

— Хіба ти не зустрів Алісу, коли повернувся?

— Зустрів, а що?

— Хіба ти не збираєшся забрати у неї «Порш»?

— Звісно, ні. Це був подарунок.

У цей момент мені закортіло побачити вираз його обличчя. Він сказав це так, ніби я його образила.

— Хіба ти не хочеш знати, що я робила? — запитала я, загнана в кут раптовою відсутністю занепокоєння з його боку.

Я відчула, як він знизав плечима.

— Мене завжди цікавить усе, що ти робиш, але ти не мусиш мені нічого розповідати, якщо сама не захочеш.

— Але я їздила в Ла-Пуш.

— Я знаю.

— І прогуляла школу.

— Я теж.

Я пильно поглянула туди, звідки лунав звук його голосу, і провела пальцями по контурах його обличчя, аби розгадати, який настрій воно зараз виказувало.

— Звідки взялася оця твоя поблажливість? — запитала я рішуче.

Він зітхнув.

— Я вирішив, що ти мала рацію. Моя проблема була зокрема в тому, що я… упереджено ставився до вовкулак, ось у чому. Я намагаюся бути розважливішим і більше довіряти твоїм аргументам. Якщо ти говориш, що це безпечно, я тобі віритиму.

— Ого!

— І… найважливіше… Я не дозволю, щоб це вбило клин поміж нами.

Я схилила голову йому на груди і заплющила очі, цілком і повністю задоволена.

— То як, — промовив він буденним тоном. — Чи входило в твої плани скоро знову поїхати в Ла-Пуш?

Я не відповіла. Його запитання нагадало мені про останні слова Джейкоба, і в горлі все раптом заціпеніло.

Він неправильно зрозумів моє мовчання і напруження.

— Це просто, щоб я міг будувати власні плани, — пояснив він швидко. — Я не хочу, щоб ти почувалася, наче треба поспішати, бо я сиджу вдома і чекаю на тебе.

— Ні, — сказала я чужим голосом. — У мої плани не входить туди повертатися.

— О-о! Ти не повинна робити це заради мене.

— Я гадаю, що мені там більше не раді, — прошепотіла я.

— Ти переїхала чийогось кота? — запитав він невимушено. Я знала, що він не збирається витягувати з мене розповідь, але почула, як цікавість забриніла у його словах.

— Ні, — я зробила глибокий вдих, а потім швидко пробурмотіла щось на кшталт пояснення. — Я гадала, що Джейкоб розуміє… я не думала, що це його так здивує.

Едвард дожидав, поки я зберуся з думками.

— Він не очікував… що це має статися так скоро.

— Он як, — тихо промовив Едвард.

— Він сказав, що краще б я померла, — на останньому слові мій голос обірвався.

Едвард принишк і деякий час лежав дуже тихо, контролюючи свою реакцію, якою б вона не була і яку я не мала побачити. Потім він ніжно прихилив мене до грудей.

— Мені дуже шкода.

— Я гадала, що ти будеш радий, — прошепотіла я.

— Радий з того, що зробило тобі боляче? — промовив він мені у волосся. — Е ні, Белло.

Я зітхнула і розслабилася, щільно притиснувшись до його закам’янілих форм. Але він знову став мовчазний і напружений.

— Що сталося? — запитала я.

— Нічого.

— Ти можеш мені сказати.

Він завагався.

— Це може тебе розлютити.

— Я все одно хочу знати.

Він зітхнув.

— Я можу в прямому сенсі слова вбити його за те, що він сказав тобі таке. Я мрію це зробити.

Я боязко засміялася.

— Тоді дуже добре, що у тебе так багато самовладання.

— Я можу зірватися, — вимовивши це, він замислився.

— Якщо ти збираєшся втратити контроль, я знаю для цього краще місце, — я потягнулася до його обличчя, переборюючи бажання його поцілувати. Його руки стиснулися сильніше, стримуючи мене.

Він зітхнув.

— Чому я завжди мушу нести тягар відповідальності?

Я усміхнулася у темряві.

— Чому завжди? Дозволь мені побути відповідальною декілька хвилин… або годин.

— На добраніч, Белло.

— Чекай — я хотіла в тебе ще дещо запитати.

— Що саме?

— Минулої ночі я говорила з Розалією…

Його тіло знову напружилося.

— Так, вона думала про це, коли я увійшов. Вона підготувала тобі чимало ґрунту для міркувань, хіба ні?

У його голосі вчулося занепокоєння, тож я подумала, що йому здалося, наче я хочу поговорити