Читати книгу - "Цифрова Фортеця"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І в неї відразу аж дух перехопило. У тому повідомленні йшлося:
Кому: NDAKOTA@ARA.ANON.ORG
Від кого: ET@DOSHISHA.EDU
Величезний прогрес! «Цифрова фортеця» майже закінчена. Це відкине АНБ на десятки років назад!
Наче уві сні, Сюзанна знову і знову перечитувала це повідомлення. А потім, тремтячи від хвилювання, розгорнула ще одне.
Кому: NDAKOTA@ARA.ANON.ORG
Від кого: ET@DOSHISHA.EDU;
Циклічний відкритий текст працює! Уся хитрість — у мутаційних, ланцюжках.
У це важко повірити, однак ось воно — перед очима. Електронне повідомлення від Енсея Танкадо. Написане Ґреґові Ґейлу. Виявляється, вони працювали вдвох. Сюзанна заціпеніла від тієї неймовірної правди, яка лилася зі світлом на неї з екрана:
Ґреґ Ґейл — це NDAKOTA?
Сюзанна очей не могла відвести від екрана. Вона відчайдушно перебрала подумки інші пояснення, але таких не було. То був доказ — раптовий та невідпорний: Танкадо використав мутаційні ланцюжки для створення циклічної функції відкритого тексту, і Ґейл змовився з ним, щоб завдати АНБ нищівного удару.
«Цього... — мовила, заїкаючись, Сюзанна, — ...цього просто не може бути!»
Але в її пам’яті залунав голос Ґейла, підтверджуючи протилежне: «Танкадо кілька разів писав мені... Стретмор дуже ризикував, беручи мене на роботу... Невдовзі моєї ноги тут не буде...»
Та Сюзанна ніяк не могла вмістити побачене у своїй свідомості. Так, Ґреґ Ґейл був набридливим і противним, але він не був зрадником. Він знав, що «Цифрова фортеця» означатиме для АНБ; та ніяк не міг він бути учасником змови з метою створення незламного коду!
Утім, Сюзанна розуміла, що коли цей чоловік не мав честі та гідності, то його не зупинить ніщо. їй пригадався алгоритм «Стрибунець». Одного разу Ґреґ Ґейл уже зруйнував плани АНБ. І що втримає його від того, щоб спробувати ще раз?
«Але ж Танкадо... — ошелешено подумала Сюзанна. — Як гака параноїдально-обережна людина, як Танкадо, могла довіритися такому ненадійному типу, як Ґейл?»
Вона знала, що все це вже не має значення. Значення мало лише одне: якомога швидше дістатися до Стретмора. За якоюсь незбагненною іронією долі виявилося, що напарник Танкадо — просто в них під носом.
«Цікаво, чи знає Ґейл про смерть Танкадо?» — майнула думка в її голові.
Сюзанна почала швидко згортати теки в комп’ютері Ґейла, щоб залишити термінал таким, яким він був до її приходу. Навряд чи Ґейл щось підозрює — поки що. Вона з подивом збагнула, що, можливо, пароль до «Цифрової фортеці» схований десь у цьому ж комп’ютері. Та не встигла Сюзанна згорнути останню теку, як за склом блоку № 3 промайнула тінь. Вона стрельнула поглядом — і побачила, що до приміщення наближається Ґреґ Ґейл.
Адреналін потоком хлинув у кров. Ґейл був майже біля дверей.
«Чорт!» — вилаялася Сюзанна, міряючи поглядом відстань до свого крісла. І збагнула, що не встигне. Ніяк.
Вона різко крутнулася на п’ятах, озираючись І відчайдушно перебираючи можливі варіанти дій. Двері позаду неї клацнули. І почали відчинятися.
Сюзанна діяла інстинктивно: рішучими довгими кроками рушила вона до буфета, швидко прискорюючи ходу. Коли двері блоку № 3 засичали, Сюзанна аж ковзнула на підошвах, зупинилася перед холодильником і розчахнула дверцята. Скляна кружка, що стояла на полиці скраю, непевно гойднулася, захиталася, але не впала.
— Зголодніла? — спитав Ґейл, як увійшов до блоку, і рушив до неї. Його голос був спокійний, і в ньому звучали грайливі нотки. — Хочеш, дам тобі сиру тофу?
Сюзанна видихнула, взяла себе в руки, обернулася й опинилася з ним лицем до лиця.
— Та ні, дякую, — відказала вона. — Мені просто хочеться... — Та слова застрягли в неї в горлі, і вона побіліла, як крейда.
Ґейл із подивом поглянув на неї.
— А що сталося?
Не зводячи з нього очей, Сюзанна прикусила губу.
— Та так, нічого, — вичавила вона. Але то була неправда. На протилежному кінці кімнати яскраво світився монітор Ґейла. Вона забула затемнити його.
РОЗДІЛ 37
А на першому поверсі готелю «Альфонсо XIII» стомлений Девід Бекер забрів до бару. Маленький, як карлик, бармен поклав перед ним серветку.
— Qué bebe Usted? Що будете пити?
— Нічого, дякую, — відповів Бекер. — Я просто хотів спитати, чи є у вашому місті які-небудь клуби для панків та рокерів?
Бармен здивовано поглянув на нього.
— Клуби? Для панків?
— Еге ж. Чи є якесь місце у вашому місті, де вони полюбляють стирчати?
— No lo sé, señor. Не знаю, сеньйоре. Але однозначно — не в нашому барі, — усміхнувся він. — Може, таки вип’єте?
Бекеру захотілося вхопити бармена за комір і щосили струсонути. Бо все йшло шкереберть. Зовсім не так, як він планував.
— Може, таки вип’єте? — наполягав карлик. — Фіно? Херес?
Згори з динаміків тихо лунала класична музика. «“Бранденбурзький концерт”, — подумав Бекер. — Номер чотири». Минулого року вони із Сюзанною слухали «Бранденбурзький концерт», коли до університету приїздив англійський камерний оркестр «Академія Святого Мартіна в полях». Йому дуже захотілося, щоб Сюзанна була тепер тут, із ним. Легкий вітерець, що дув із кондиціонера, нагадав Девіду про спеку, що панувала надворі. Він уявив собі, як, обливаючись потом, блукає розпусним районом Тріана в пошуках якоїсь панкерши у футболці з британським прапором. І знову подумав про Сюзанну.
— Zumo de arándano, — почув він власний голос. — Журавлиновий сік.
Бармен отетеріло витріщився на нього.
— Без нічого? — Журавлиновий сік користувався в Іспанії популярністю, але пити його без нічого — щось нечуване.
— Так, — підтвердив Бекер. — Без нічого.
— ¿Echo un poco de Smirnoff? — наполягав бармен. — Може, трохи горілки хлюпнути?
— No, gracias.
— ¿Gratis? — бармен вдав, що недочув. — Безкоштовно? Заклад пригощає?
Долаючи гупання в голові, Бекер уявив, що його чекає попереду: брудні вулиці Тріани, задушлива спека та безсонна ніч. «Та ну його к бісу».
— Гаразд, — кивнув він. — Хлюпніть трохи горілки.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цифрова Фортеця», після закриття браузера.
