Читати книгу - "Точка Обману"

Тепер Мін кричав лише подумки.

І ось сталося найстрашніше.

Мін зник під водою. Ніколи не думав він, що гинутиме, чітко усвідомлюючи сам процес своєї неминучої смерті. Але сталося те, чого ніколи не гадалося: Вейлі Мін поволі опускався вглиб, безпорадно торкаючись замерзлими пальцями крижаної стінки отвору двісті футів завглибшки. Перед його очима промайнули міріади образів. Моменти з дитинства. Кар’єра науковця. «Мене, мабуть, ніхто вже не знайде там, унизу», — спало на думку востаннє. Він осідав на дно льодовика, щоб бути похованим там навічно.

Легені Міна криком кричали, благаючи повітря. Він затримував дихання, і досі намагаючись хвицати ногами і якось дістатися поверхні. Хочу дихати! Він відчайдушно боровся з рефлексом, що розтискував його міцно стиснуті й уже нечутливі губи. Дихати! Він востаннє спробував виплисти на поверхню. Та цієї миті природний рефлекс, діючи всупереч здоровому глузду, переміг прагнення Міна тримати рот стуленим.

Вейлі Мін зробив вдих.

Крижана вода, що увірвалася в його легені, була для їхньої чутливої внутрішньої тканини як розплавлений свинець. Йому здалося, наче його палять ізсередини. Але жорстока вода убиває не відразу. Мін прожив іще цілих сім жахливих секунд, вдихаючи холодну воду, і кожен вдих був болючішим за попередній і не давав його тілу такого бажаного кисню.

Нарешті Мін, спускаючись у крижану темряву, відчув, що втрачає свідомість. Він був не проти. Він навіть вітав це позбавлення від мук. А повсюдно у воді довкола себе він бачив сяючі цяточки світла. І це було найгарніше видовище за все його життя.

37

Східні двері для відвідувачів Білого дому розташовуються збоку Східного службового проїзду між Міністерством фінансів та Східною галявиною. Посилена огорожа по всьому периметру та бетонні тумби, встановлені тут після нападу на казарми морських піхотинців у Бейруті, надають цьому входові будь-якого вигляду, тільки не привітного.

Підійшовши до воріт, Габріель Еш звірила годинник, відчуваючи зростаючу нервозність. Уже за п’ятнадцять хвилин п’ята, але поруч нікого не видно.

СХІДНІ ДВЕРІ ДЛЯ ВІДВІДУВАЧІВ, О ПІВ НА П’ЯТУ.

ПРИХОДЬТЕ САМА.

«Ну ось, я прийшла, — подумала вона. — А ви де?»

Габріель кинула уважний погляд на обличчя туристів, що вешталися поблизу, — може, хтось із них впаде їй в око. Кілька чоловіків зміряли її поглядами, але пішли далі, не зупиняючись. Габріель уже почала думати, що, мабуть, не варто було приходити взагалі. Вона відчула, що вартовий у будці, співробітник секретної служби, уже звернув на неї увагу. Габріель вирішила, що її інформатор наклав у штани і не прийшов! Поглянувши востаннє крізь огорожу на Білий дім, вона зітхнула і повернулася, щоб піти.

— Габріель Еш? — гукнув позаду вартовий.

Габріель крутнулася на п’ятах, і серце її перелякано завмерло. Що таке?

Чоловік у будці махнув їй підійти. Охоронець виявився худорлявим і непривітним.

— Ваш співрозмовник готовий з вами зустрітися. — 3 цими словами він відімкнув двері й кивнув, щоб вона заходила.

У Габріель від страху аж ноги підігнулися. Вона на мить заціпеніла.

— Мені проходити всередину?

Охоронець кивнув.

— Мене попрохали вибачитися, що вам довелося чекати.

Габріель поглянула на розчинені двері — і знову не знайшла в собі сил зробити крок уперед. Що тут відбувається? Я ж на це не розраховувала!

— Ви ж Габріель Еш, чи не так? — суворо спитав вартовий, явно втрачаючи терпіння.

— Так, сер, але ж...

— Тоді я настійно рекомендую вам слідувати за мною.

Ноги Габріель сіпнулися і нарешті почали рухатися. Вона обережно переступила через поріг, і важкі двері грюкнули, зачиняючись за нею.

38

Дві доби, проведені без сонячного світла, переінакшили біологічний годинник Майкла Толланда. Хоча його ручний годинник показував, що незабаром настане вечір, тіло телеведучого настійливо твердило, що вже пізня ніч. Нарешті він додав завершальних штрихів своєму документальному фільму, записав його на цифровий диск і рушив через затемнений купол. Дійшовши до освітленого прес-центру, він віддав цей диск медіа-інженеру з НАСА, який відповідав за презентацію.

— Дякую, Майку, — сказав інженер і підморгнув, беручи диск. — Тепер зміниться саме поняття «популярна телепрограма», еге ж?

Толланд зморено посміхнувся.

— Сподіваюся, президентові цей фільм сподобається.

— Аякже. Та хоч би там як, а роботу зроблено. Тож тепер розслабся і насолоджуйся шоу.

— Дякую.

Стоячи у прес-центрі, залитому яскравим світлом, Толланд спостерігав, як радісний та збуджений персонал НАСА святкував появу метеорита, попиваючи канадське пиво. Толландові теж хотілося відсвяткувати цю подію, але він почувався втомленим та емоційно виснаженим. Він озирнувся — чи, бува, немає поблизу Рейчел Секстон, але вона, напевне, і досі розмовляла з президентом.

«Він хоче, щоб вона вийшла у прямий ефір», — подумав Толланд. Ні, він не засуджував Герні за це: Рейчел буде прекрасним додатком до компанії речників, що розповідатимуть про метеорит. Окрім своєї вроди Рейчел випромінювала невимушеність і впевненість у собі, які Толланд рідко зустрічав у тих жінках, що йому траплялися. До того ж траплялися вони йому переважно на телебаченні, але навіть цим безжальним жінкам з чоловічою вдачею та розкішним телеведучим бракувало саме тих якостей, які Толланд помітив у Рейчел.

І тепер він тихцем вшився від бурхливого натовпу веселих  співробітників НАСА й подався заплутаним лабіринтом проходів, гадаючи, куди поділися решта цивільних фахівців. Якби вони були хоч наполовину такі зморені, як і він, то мали б зараз перебувати в житловій зоні, намагаючись хоч трохи подрімати перед знаменною подією. Толланд побачив коло обмежувальних помаранчевих стовпчиків навкруг ями, з якої витягли метеорит. Здавалося, купол угорі відлунював голосами далеких спогадів. Толланд спробував відкинути їх.

Забудь про привидів, сказав він собі, напруживши силу волі. Вони часто обсідали його саме в такі хвилини, коли він почувався втомленим або самотнім, — у хвилини особистого тріумфу чи якихось святкувань. Вона мала б зараз бути поруч з тобою, прошепотів голос. Самотньо стоячи в темряві, він відчув, наче падає в забуття.

Селія Берч була його коханням в аспірантурі. Одного разу на День святого Валентина він запросив цю дівчину до її улюбленого ресторану. Коли офіціант приніс їй десерт, це виявилася троянда з діамантовим перснем. Селія все одразу ж зрозуміла. І зі сльозами на очах мовила одне-єдине слово, яке зробило Майкла Толланда найщасливішою людиною