Читати книгу - "Точка Обману"

Тільки зараз Рейчел відчула всю історичну значущість моменту, який вона переживала. До її горла підкотився клубок, вона придушила емоції, що на неї нахлинули, і продовжила:

— Як співробітник розвідки, що спеціалізується на перевірці та аналізі інформації, я стала одним із фахівців, запрошених президентом для перевірки та підтвердження відкриття, яке зробила НАСА. Я ретельно вивчила його особисто у співробітництві з іншими фахівцями — як з представниками державних організацій, так і з цивільними особами, чия репутація не викликає жодних сумнівів і чий авторитет і відомість робить їх незалежними від впливу політиків. На мою професійну думку, інформація, яку я вам зараз представлю, є предметною за походженням і неупередженою за формою презентації. Більше того, на мою особисту думку, президент, діючи з мотивів поваги до своєї посади та до американського народу, виявив гідну всякої пошани стриманість та обережність і відклав оголошення про відкриття, хоча я знаю, що йому дуже хотілося зробити це ще минулого тижня.

Рейчел помітила, що дехто з присутніх в Овальному кабінеті обмінялися спантеличеними поглядами. А потім здивовано витріщилися на неї. Рейчел збагнула: вона цілком заволоділа увагою аудиторії.

— Пані та панове, зараз ви почуєте найдивовижнішу інформацію з усіх, що коли-небудь озвучувалися в цьому кабінеті. І, гадаю, ви зі мною одностайно погодитеся.

35

Вигляд згори, який зараз транслювався до намету мікророботом, що кружляв під куполом житлосфери, скидався на сцену з якогось авангардистського фільму: тьмяне освітлення, блискуча поверхня води в отворі, через який витягли метеорит. Біля краю цього отвору лежить долілиць якийсь азієць, і поли його піджака з верблюжої шерсті розпростерлися обабіч нього, наче величезні крила. Видно було, що він намагається взяти зразок води з цієї велетенської ополонки.

— Маємо його зупинити, — сказав Дельта-Три.

Дельта-Один погодився. Шельф Мілна мав свої секрети, котрі підрозділ «Дельта», згідно з наказом, мав охороняти навіть із застосуванням сили.

— А як же ми його зупинимо? — виклично спитав Дельта-Два, і досі стискаючи в руці джойстик. — Ці мікророботи нічим не оснащені.

Дельта-Один невдоволено скривився. Мікроробот, що зараз ширяв у повітрі, був розвідувальною моделлю, позбавленою додаткового устаткування заради збільшення тривалості польоту. Тому він був так само безневинним, як і звичайна хатня муха.

— Треба зв’язатися з контролером, — заявив Дельта-Три.

Дельта-Один незмигно уставився на зображення Вейлі Міна, що небезпечно завис над краєм води. Поблизу нікого не було, а крижана вода мала властивість позбавляти здатності кричати тих, хто у неї падав.

— Ану дай мені джойстик.

— Що ти зібрався робити? — невдоволено спитав військовик за пультом керування.

— Те, чого нас навчили, — відрізав Дельта-Один, відсуваючи його вбік і беручись за джойстик. — Імпровізувати.

36

Вейлі Мін лежав долілиць біля отвору, через який витягли метеорит. Перегнувши руку через край, він намагався зачерпнути в мензурку води. Так, то не був зоровий обман: тепер, коли його обличчя перебувало за ярд від води, він бачив усе абсолютно чітко.

Це ж просто неймовірно!

Напружившись, Мін поворушив у руці мензуркою, намагаючись дотягнутися до поверхні води. Усе, що треба було, — це здолати ще якихось кілька дюймів.

Не маючи змоги дотягнутися рукою ще далі, Мін поволі підповз ближче до отвору. Якомога міцніше притиснувшись носками черевиків до льоду, він твердо вперся лівою рукою в його кромку. І знову витягнув руку настільки, наскільки зміг. Майже дістав! Він посунувся ще трохи. Нарешті! Край мензурки торкнувся поверхні води. Коли вона почала заливатися всередину, він витріщався на неї, не вірячи своїм очам.

І раптом сталося щось абсолютно незбагненне. З темряви, зі швидкістю кулі, випущеної з гвинтівки, вилетів малесенький шматочок металу. Мін встиг побачити його на якусь дещицю секунди — перед тим як він поцілив йому в праве око.

Інстинкт захищати очі сидить у людині настільки глибоко, що Мін — попри команду мозку не робити різких рухів, аби не втратити рівноваги, — мимоволі відсахнувся. Його спонтанна реакція була спричинена скоріше подивом, аніж болем. Ліва рука Міна, найближча до обличчя, інстинктивно зірвалася з льоду, щоб захистити уражене око. Рука ще не дійшла до обличчя, а він уже збагнув, яку страшну помилку зробив. Уся його вага подалася вперед, він втратив опору і захитався. Вейлі Мін оговтався надто пізно. Впустивши мензурку і намагаючись ухопитися за слизький край льоду, щоб зупинити своє падіння, він послизнувся — і шубовснув у темну діру.

Хоча до води було лише чотири фути, коли голова Міна торкнулася її поверхні, йому здалося, що він ударився об дорогу, злетівши з мотоцикла, який мчав зі швидкістю п’ятдесят миль за годину. Рідина, яка огорнула його голову, була настільки холодною, що нагадувала ядучу кислоту. Міна враз охопила паніка. Упавши у воду сторчголов, Мін на мить втратив орієнтацію в просторі, не знаючи, куди плисти, щоб добратися до поверхні.

Його товстий шерстяний піджак затримав удар холоду по тілу, але на якихось кілька секунд. Нарешті випроставшись, Мін виринув на поверхню, відпльовуючись і хапаючи ротом повітря. Саме цієї миті вода добралася і до його спини, стиснувши мертвою крижаною хваткою.

— До... по... можіть, — ледь витиснув він із себе, широко роззявивши рота, але замість крику вийшов лише комариний писк.

Він почувався так, наче його вдарили в груди і йому забило дух.

— До... поможіть!

Але він і сам ледь чув свій крик. Мін так-сяк підгріб до краю отвору і спробував витягнути себе. Та перед ним вивищувалася вертикальна стінка з льоду. І не було за що схопитися. Під водою він колотив ногами, але теж не міг знайти ані найменшого виступу. Мін напружено подався вперед, намагаючись ухопитися за край. І до краю залишався якийсь фут — не більше.

Мін відчув, як м’язи вже перестають слухатися його. Він сильніше забив ногами, намагаючись підкинути себе догори і вхопитися за край. Його тіло стало важким, як свинець, а легені, вдавалося, здулися, немов розчавлені повітряні кульки. З кожною секундою просякнутий водою піджак ставав дедалі важчим і тягнув його донизу. Мін спробував скинути його, але важка тканина прилипла до тіла.

— До... по... можіть!

Хвиля паніки охопила його.

Мін читав колись, що втоплення — найстрашніша смерть, яку тільки можна уявити. Але він ніколи й подумати не міг,