Читати книгу - "Точка Обману"

Підвівшись, Мін розпростер руки. Він кинув погляд через житлосферу, туди, де у яскравому світлі телепрожекторів уже починалося святкування. Мін недолюблював гучні вечірки і тому пішов у протилежному напрямку.

Лабіринт робочих місць був тепер схожий на мертве містечко, і Мін чомусь відчув себе в куполі, як у великій гробниці. Війнуло прохолодою, і вчений застебнув довгий піджак із верблюжої шерсті.

Попереду він побачив шахту, через яку витягли метеорит разом із найдивовижнішими в усій історії людства скам’янілими рештками. Велетенську металеву триногу вже встигли демонтувати, і круглий ставок зяяв чорною поверхнею талої води, оточений помаранчевими стовпчиками, наче небезпечна ковбаня біля автомобільної стоянки. Мін повільно підійшов до води, зупинився на безпечній відстані й почав вдивлятися в непорушну поверхню озера двісті футів завглибшки. Незабаром воно замерзне, стираючи всякі сліди тих, хто тут був.

«Яке прекрасне видовище — це озеро темної води, — подумав Мін. — Навіть у темряві».

Особливо в темряві.

Мін завагався. А тоді помітив.

Тут щось не так.

Коли він пильніше поглянув на воду, його початкове умиротворення змінилося раптовим вихором сум’яття. Він закліпав очима, знову витріщився на воду — і кинув швидкий погляд через купол, гуди, де юрба людей святкувала визначну подію, зібравшись біля прес-центру. Він збагнув, що ніхто його тут, у темряві, не бачить.

Мабуть, треба комусь про це сказати, еге ж?

Мін знову поглянув на воду, розмірковуючи, що саме він їм скаже. Можливо, це оптичний обман? Якесь дивовижне віддзеркалення?

Вагаючись, Мін зайшов за обмежувальні стовпчики і присів біля краю басейну. Рівень води був за чотири фути від кромки льоду, і він нахилився вперед, щоб краще придивитися. Так, щось тут, безумовно, було дивним. Цього не можна було не помітити, однак воно стало видимим лише тоді, коли світло в куполі вимкнули.

Мін підвівся. Так, треба обов’язково комусь сказати про це. І він похапцем рушив до прес-центру. Але, пройшовши кілька футів, натиснув на гальма. Боже милостивий! Мін крутнувся назад, до води, і його очі розширилися — він усе зрозумів. Його осяяло.

— Цього не може бути! — тихо скрикнув він.

Однак Мін знав: те, що спало йому на думку, і було єдиним поясненням. «Стривай, не поспішай, подумай ретельно ще раз, — урезонив він себе. — Має ж бути якесь більш реалістичне пояснення». Але що більше Мін міркував, то переконанішим ставав утому, що перед собою бачив. Іншого пояснення немає! Він не міг повірити, що НАСА та Коркі Марлінсон примудрилися не помітити таке неймовірне явище, але Мінові це було тепер на руку.

Тепер це моє відкриття. Відкриття, яке здійснив Вейлі Мін.

Тремтячи від збудження, він кинувся до найближчого робочого місця і знайшов там мензурку. Усе, що було потрібно, — це набрати трохи води для зразку. Це ж просто неймовірно!

34

— Я зв’язківка, що передає розвідувальну інформацію Білому дому, — почала Рейчел Секстон, звертаючись до натовпу на екрані й намагаючись угамувати тремтіння голосу, — і до моїх обов’язків входять подорожі до тих місць на планеті, де відбуваються значущі політичні події, аналіз непевних і потенційно небезпечних ситуацій і звітування про них президенту та персоналу Білого дому.

На лобі у неї, якраз під лінією волосся, виникла краплина поту, і Рейчел змахнула її, подумки вилаявши президента за те, що навантажив її цим брифінгом без усякого попередження.

— Ще ніколи не доводилося мені подорожувати до такої екзотичної місцини, у якій я побувала цього разу. — І Рейчел обвела рукою пункт зв’язку. — Хочете — вірте, хочете — ні, але я звертаюся до вас із-за самісінького Полярного кола, з льодового поля понад триста футів завтовшки.

Рейчел помітила, як здивовано видовжилися обличчя тих, хто зібрався перед екраном в Овальному кабінеті. Вони напевно знали, що їх зібрали там не просто так, але, мабуть, ніхто з них і подумати не міг, що брифінг матиме стосунок до подій, що розгортаються поза Полярним колом.

І знову на лобі в Рейчел утворилася краплина поту. Ближче до теми, Рейчел. Це ж твоя робота.

— Я промовляю звідси до вас, відчуваючи величезний приплив гордості за свою країну... і, понад усе, — радісне збудження.

Аудиторія, не розуміючи, закліпала очима.

«От зараза, — подумки вилаялася Рейчел і знову змахнула краплину геть. — І навіщо я на це погодилася?!» Рейчел знала, що сказала б матір, якби опинилася на її місці: «Коли не знаєш, що казати, кажи, що знаєш!» Це старе прислів’я англійських першопрохідців Америки відбивало один із фундаментальних принципів її матері: усі перешкоди можна здолати, якщо сказати правду, і не важливо, що станеться потім.

Зробивши глибокий вдих, Рейчел випросталася на стільці й поглянула просто у камеру.

— Вибачте, хлопці й дівчата, вам, мабуть, дивно — і чого оця краля сидить там, на Північному полюсі, та ще й пітніє. Просто я трохи нервуюся.

Здалося, що всі присутні перед екраном трохи сіпнулися від несподіванки. Хтось удавано засміявся.

— До того ж, — продовжила Рейчел, — ваш бос дав мені аж цілу хвилину на підготовку до виступу перед своїм персоналом, не попередивши про це заздалегідь. Не думала я, що моя перша поява в Білому домі відбуватиметься за таких екстремальних обставин. Хрещення вогнем, та й годі.

Цього разу засміялося більше людей.

— Я ніколи не думала, — продовжила Рейчел, — що мені доведеться сидіти за столом президента, точніше — на столі, — виправилася вона, поглянувши в низ екрана.

Пролунав веселий сміх, і зблиснули посмішки. Рейчел відчула, як її заціпенілі м’язи починають поволі розслаблятися.

— Ситуація полягає ось у чому. — Нарешті голос Рейчел став її власним і зазвучав невимушено й чітко. — Останнім часом президент Герні зник з об’єктивів телекамер не тому, що втратив інтерес до своєї кампанії, а радше тому, що занурився в іншу справу. Набагато важливішу — як на його думку.

Рейчел зробила ефектну паузу й обвела поглядом аудиторію.

— В Арктиці, на шельфі Мілна, було зроблено наукове відкриття. Президент поінформує про нього світ під час своєї прес-конференції, призначеної сьогодні на восьму годину. Цю знахідку зробила група наполегливих та відданих американців, яким останнім часом катастрофічно не щастило, і тому вони цілком заслужили на таку удачу після низки нещодавніх провалів. Я маю