Читати книгу - "Знаки карпатської магії"

три зілля - «матеріал» та «інструменти» любовної магії, основа любовного дання. Обов’язковими в оселях у ці дні вважалися осока та чар-зіл-ля (аїр). Вважалося, що ці трави захищатимуть оселю та її мешканців від впливу духів, котрі в такий час приходять на землю. Адже русалки, нявки, повітрулі - всі природні духи - можуть розгніватися за щось, а отже, й нашкодити. Якщо ж вони задоволені «прийомом» - щедро обдарують...

Священним деревом Зелених Свят була береза: вона присвячувалася духам, і саме її брали за «тройчанське дерево», навколо якого здійснювалися обряди. Вважалося, що березу найбільше люблять лісові духи: нявки гойдаються на її вітах, співаючи своїх пісень. У Карпатах навіть побутує повір’я, що одружений чоловік не має права садити березу біля хати, бо нявки розгніваються на нього і хтось у родині обов’язково помре. Крім того, саме березова мітла вважалася найкращим «транспортним засобом» для відьом. У час Зелених Свят береза символізувала Дерево Життя49. Вона прикрашалася кольоровими стрічками та сплетеними з квіток віночками - символами розмаїтості, веселкових барв світу.

Цікаво, що в народів Півночі береза -шаманське дерево, що зв’язує небо й землю. Зарубки, які шаман робить на березовій гілці, - суть символи сходинок до «горнього» світу.

Алтайські шамани використовують березу у своїх магічних ритуалах.

Узагалі, в Карпатах, де саме життя людей значною мірою залежало від лісу, дерева оточувалися великою повагою і шаною.

Були спеціально визначені дні й години, коли годилося починати вирубку лісу чи його сплавляння, коли слід було виготовляти з дерева побутові речі, а особливою увагою оточувалося виготовлення музичних інструментів.

Окремі ж дерева шанувалися особливо, що знову-таки зближує гуцулів із кельтами, в яких був культ дерев. Навіть жерці звалися друїди, що означає - «людина дуба» або «той, хто знайшов дуб».

У мольфарській космогонії дуб — один із символів Світового Древа. Фото з архіву автора.

Дуб і в гуцульській магічній традиції має особливе значення: дубова кора та жолуді використовуються в цілительстві; в мольфарській космогонії дуб - одна з персоніфікацій Світового Дерева; символ незламності та безсмертя, адже дуб живий навіть тоді, коли від нього лишається самий пеньок. За деякий час із кореня знову тягнеться догори новий паросток... Дуб - традиційне «чоловіче» дерево, символ воїнів. Відомий «козацький дуб» на Хортиці. Також і під Києвом є правічний дуб (за деякими підрахунками йому близько 2000 років). Це - особливе дерево. Воно живе за власними законами, й часом навіть здається, що цей дуб існує відразу в кількох вимірах. Це не жарт: іноді він просто не показується тим, хто приходить «подивитися на диво». Діаметр цього дерева - не менше шести людських обхватів (обступивши його вп’ятьох, ми з друзями рук не зімкнули). У дуб не раз вдаряла блискавка, й тепер він стоїть, могутній, спокійний, обпалений небесним вогнем, поцілений стрілою Громовика, напоєний грозовою небесною силою... Які знання таїть це дерево? Які таємниці йому відкрилися за дві тисячі літ? Може, це не просто дуб? Може, це - предвічний вартовий нашого краю, страж духу праслов’янського?

Хто знає...

Певно, і в Карпатах, де ще багато таємних урочищ і неторканих лісів, є такі велетні - мовчазні свідки чаклунських обрядів, знавці прадавніх таємниць минулих цивілізацій.

Священним у Карпатах вважається і тис. Він є символом перемоги над трьома стихіями: тис у вогні не горить, у воді не тоне, в землі не гниє. Із нього будували тереми для володарів і виготовляли сакральні речі та воїнські обереги. З правіку мешканці Карпат платили князям данину тисом.

Шанують мольфари і вільху: в їхній традиції вона символізує протиставлення доброго й злого, а отже, вільха - це один із символів власне мольфарського мистецтва, що несе в собі й чорний, і білий аспекти одночасно.

Ще одне магічне дерево - верба, воно присвячене жіночим божествам та духам. Мольфари кажуть: якщо в дні Зелених Свят знайти таку свіжу вербу, яка не чула шуму води та півнячого крику, то з гілочки її можна зробити дудку, від голосу якої піднімаються небіжчики, а якщо заграти на цій дудці коломийку, то навіть неповороткі ноги підуть у танок. Але оскільки верба - дерево дуже водолюбне, то зелена верба, яка не чула голосу води, трапляється надзвичайно рідко...

Особливою повагою оточувалися груша та яблуня. Громова стріла, знайдена під грушею, вважалася найчудодійнішою, а грушевий пеньок використовували в риту-ал ах вигнання з людини злих духів. Яблуня ж - це дерево заклинань, яке вказує на її зв’язок з Деревом Життя та світом предків і магічними світами духів. Саме з яблук і груш варили святочний узвар - обрядовий напій, що призначався для живих і мертвих, для членів родини і для предків - охоронців роду. Ритуальний яблучно-грушевий напій та пшенично-макова кутя - дві страви, які в певні свята об’єднувала покоління.

Одним із магічних дерев називають ліщину (лісовий горіх). Це - священне дерево, присвячене Громовику. За повір’ям, у ліщину не б’є грім. Горішок-двійник неодмінно клали в скриню нареченої, щоб щастя було в сімейному житті. Із ліщини також виготовлялося веретено, на якому дівчинка вчилася прясти.

Загалом, веретено в мольфарській атрибутиці, особливо в атрибутиці жінок-моль-фарок має особливе сакральне значення. Веретено - прадавній космогонічний символ стержня, довкола якого обертається світ, атрибут Великої Богині: в дохристиянські часи Мокош-Рукодільниця, а в християнську пору свята Параскева-П’ятниця - божественні покровительки прядіння і взагалі жіночого рукоділля. Веретено - скіпетр жінки, символ її влади в домі. А для мольфарки - ще й символ її мольфарської сили, ознака володіння нитками долі, тканиною Всесвіту.

Прядка та веретено — символи чаклунської сили мольфарки. Із колекції УЦНК «Музей Івана Гончара».

У символіці веретена простежується і мотив павука, як «снувача світу», тобто Бога-Деміурга. А в мольфарській космогонії павук - одна з найсвященніших істот тваринного світу. Стародавня гуцульська колядка розповідає про братів-павуків, які «світ снують». За легендою, колись у гніздо, виснуване павуками, впав камінчик, потім він розрісся - і так постала земля. Цю космогонічну легенду й нині шанують у деяких гуцульських селах, кладучи камінець під

Святвечірній стіл. Прикмет, пов’язаних із павуками, дуже багато, а найпоказовішими є дві: павук, що спускається зі стелі, «добру звістку несе»; та вбивати павука не можна, бо «щастя в домі не буде».

У кельтів павук - збирач ниток життя. Він тримає їх своїми вісьмома лапами (що символізують вісім сторін світу). Павутиння в кельтській традиції - символ того, що тримає світ разом