Читати книгу - "Мальва Ланда"

— 3…? — не зрозуміла Мотря. — З!

— З ким? — уточнила Хівря.

— От я і питаю: одруження з ким?

— Ну-у… скажемо так: із одною з нас, — відповіла Мотря.

— Ага… з одною…

— А ви б хотіли з двома?

— Я не можу збагнути: ви жартуєте чи серйозно?

— Ми зараз ведемо з вами якнайсерйознішу бесіду, — заспокоїла його Хівря. — Тому хочемо знати, як ви ставитеся до шлюбу з… з однією із нас.

— Позитивно, — врешті випалив Бумблякевич.

— Ура! — застрибали дівчата, плескаючи в долоні. — Оце ми якраз і сподівалися почути.

— Ну, і що далі?

— Нічого. Одна з нас готова вийти за вас заміж. І якщо ви не проти, то так і скажіть.

— Я вже сказав.

— Але ж не нам! А нашому татуськові!

Бумблякевич струснув з рукава неіснуючу волосинку, провів долонею по підборіддю і замислився. Усе відбувалося надто швидко. Але що на це все скаже Фрузя? Неодмінно зчинить скандал. Усім роздзвонить, що він липовий герой. Хтозна, чи після такої інформації, «одна з них» не збайдужіє до нареченого. А тоді що? Кому він тоді буде потрібний?

— Ну, пане Бумблякевич, ви щось занадто довго думаєте! — нетерпеливилася Хівря. — Одна із нас готова піти за вами у вогонь і воду, а ви…

— Ага! То ви хочете, щоб я попросив руки однієї із вас, не відаючи, котрої саме?

— Ми вважаємо, що так буде краще. Адже ви до нас ставитесь із однаковим почуттям, так? Отже, для вас це не має особливого значення, з ким саме одружуватися. А ми ще між собою не визначилися. Тому, щоб не гаяти часу, — просіть руки не конкретно, а взагалі. Поки там заручини, те, се, поки весілля, то ми цю дрібницю залагодимо.

— А що, коли ваш батько спитає, чиєї руки я прошу?

— Відкажіть так: «Прошу руки старшої доньки».

— Але ж ви близнючки!

— Так, але одна таки старша. І наш тато ніколи не зможе згадати, хто саме. А зізнатися в цьому йому буде незручно.

— То він може у вашої мами спитати!

— Може, але не спитає. Вони посварилися і не розмовляють. А ми вже постараємося, аби вони не розмовляли якнайдовше.

Бумблякевич відчув, що його приперли до стіни і відступати нікуди. Але що чинити з Фрузею?

— Кохані мої, а чи не закрадалася до ваших ясних голівок така підступна думка, що ви мене більше сприймаєте таким, яким вимріяли, аніж яким я є насправді? І коли настане той час, що одна з вас це зрозуміє, то може все обернутися трагедією.

— Тільки нас не лякайте. Ми все чудово обдумали. Одна з нас готова за вас віддатися. А друга буде вірно чекати доки перша не відчує, що з неї вже досить. І тоді настане черга другої, а перша зможе розслабитися, усе гарненько обмислити і спокійно чекати, коли ж урешті друга теж не запрагне усамітнення. І так буде безконечно. Чим не ідилія?

— Перша кляса. От тільки важко собі уявити реакцію вашого батька. Невже він задовольниться лише одним зятем?

3

І саме в цей момент вистрибнула з-за кущів задихана й зіпріла почвара, в якій ледве вдалося впізнати Транквіліона Пупса.

— Де?! Де вона?! Княгиня! Терміново! Мальва!

— Що таке, пане Пупс? Кого ви шукаєте? — спіймала його за руку Мотря.

— Княгиня… ой, дайте віддихатися… послала… жах, яка спека… мене… поки до вас дістався… до Мальви… весь мокрий… ось ця куперта[74] з листом… де тут у вас ставок?..

— Ви що — хочете купатися?

— Тримайте куперту! Як зіницю ока! — вигукнув Пупс і з розгону шубовснув у ставок.

Мотря покрутила у руках конверта і, прочитавши на ньому ім'я Мальви, сказала:

— Але ви запізнилися. Мальва вже відлетіла.

Пупс труснув головою і випустив з рота струмінь води.

— Я мчав, як одноріг! Я весь у милі, мов жеребець! Я зігнав десять кіля живого смальцю! Ви кажете — відлетіла? На чому?

— На повітряній кулі.

— З ким?

— З паном магістром.

Пупс гулькнув під воду, і якийсь час на поверхню піднімалися самі лише бульбашки.

— Бідолашний Пупс! — зітхнула Хівря. — Ще такого з ним не було, аби він не зумів виконати доручення княгині.

Поет випірнув із води і сумною ходою вибрів на берег.

— Цей лист дуже важливий. Мальва мусить його дістати. Інакше на неї чигає небезпека. Родовий замок Шруботягів захопили злі сили і влаштували монастир, у якому моляться не Богові, а Сатані. Ми отримали це повідомлення достоту перед годиною. Пробували до вас додзвонитися, але ніхто не брав слухавки.

— Яка шкода! — поспівчувала Мотря. — Ми всі були в саду від самого ранку. Навіть снідали тут. Не диво, що ніхто не почув телефону. Що ж тепер чинити?

— Мотре! Я згадала, — вигукнула Хівря. — У нашого татуся є військовий корабель! Ним можна вирушити навздогін Мальві хоч зараз! Я побігла до татка!

Пупс простежив за Хіврею отупілим поглядом і скрушно похитав головою:

— Корабель! Це ви гарно придумали. Не врахована лише одна маленька деталь: я не витримую морської гойданки. Крім того, в мене панічний страх перед морем. Я можу тільки при березі. І щоб без хвиль.

— Тоді треба послати когось іншого, — сказала Мотря.

— Якщо ваша ласка, — втрутився Бумблякевич, — то я з превеликим задоволенням вирушив би в цю мандрівку.

— Пане Бумблякевич! Ви — мій рятівник! — скрикнув Пупс і кинувся з обіймами.

— Але це неможливо! — заперечила Мотря. — Якраз у той момент, коли ми збиралися… тобто коли ви збиралися… до нашого татуся…

— Я думаю, цю справу можна буде владнати після мого повернення, — тішився Бумблякевич, що йому вдалося відсунути драматичну подію. — Я готовий вирушити хоч зараз.

У цей час надійшла Хівря і повідомила, що генерал уже зробив необхідні розпорядження. Корабель попливе за годину.

— Але замість пана Пупса помандрує наш гість, — заламала руки Мотря. — Пан Пупс, виявляється, не витримує морської гойданки.

— Пане Бумблякевич! — зойкнула Хівря. — Що я чую? Ви залишаєте нас напризволяще?

— Я тільки туди і назад, — виправдовувався той. — Я не хочу втрачати такої вигідної можливости, щоб зазнайомитися із новими для мене місцинами. Подорож кораблем — це просто мрія!

— Ах, ви розбиваєте наші серця! Невже вам ніколи не набридає здійснювати геройські вчинки?

— На моєму місці це зробив би кожен, — скромно відказав Бумблякевич.

— А як же ваші серйозні наміри? — не відступалася Хівря, і Бумблякевич подумав собі, чи не вона й буде тією особою, яка ним цікавиться.

— Коли повернуся, я буду окрилений ще сильнішими почуттями, аніж зараз.

— Пане Бумблякевич! — тиснув йому руку Транквіліон. — Сховайте ці куперти, — він простягнув два пакетики