Читати книгу - "Мальва Ланда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
2
Усю дорогу, поки вони йшли до маєтку Купчаків, Бумблякевич намагався запам'ятати усі ті гори і закрути, які їм траплялися, але це виявилося річчю неможливою. Сміттярка для нього усе ще була землею незвіданою.
За годину швидкої ходи вони спинилися перед муром, що потопав у зелених обіймах плющу. Фрузя розгорнула витке гілля і вдарила в калатало. На стукіт з'явилася покоївка, а впізнавши Фрузю, кинулася цілуватися.
— Я привела пана Бумблякевича. Його запрошено на обід, — сказала Фрузя.
— Ах, так-так. Дуже приємно. Ходіть за мною.
Ступивши в прочинені двері, вони опинилися в саду. В глибині за деревами і кущами біліла будівля з колонами.
— Прошу собі сісти на лавці й зачекати. Панни Купчаківни зараз з'являться, — прощебетала покоївка.
— Пане Бумблякевич, — звернулась до нього Фрузя, наслідуючи тон покоївки, — коли ви будете мене потребувати, я завше до ваших послуг. А зараз не буду перешкоджати.
Обидві дівчини покинули мандрівця на самоті. Мусив визнати, що Фрузя часом має клепку в голові. Знає своє місце. Господарським оком роззирнувся по обійстю. Сад був запущений, а проте привабливий у своїй здичавілості. З густих кущів лунало голосне тьохкання, хтось бив крильми і шелестів, вовтузячись, а кущі здригалися, сиплячи повні жмені білих пелюсток на траву. Чи то йому здалося, чи справді пролунав тоненький смішок і відразу втихнув. Це не схоже було на пташок. Та щойно він зробив крок у тому напрямку, як з-за кущів вистрибнули дві чарівні істоти й закрутили гостя в обіймах, вицьомкуючи щоки.
— Ха-ха, ось і ви! Ми вас не налякали? Який же ви молодчина, що прийняли наше запрошення! А ми вже й переживали, що нинішній день промине без жодних цікавих подій. Аж ось і ви! — навперебій туркотіли сестри, взявши його попід руки. — Ходімо прогуляємося в нашому саду.
— Невже у вашому саду можна й гуляти? Мені здалося, що я потрапив у праліс.
— О, ми маємо тут і кунштові місцини.
І справді за хвилю вивели вони його на доріжку, викладену з порожніх пляшок, що були вкопані в землю догори дном, Бумблякевич запитав:
— То це ви з Мальвою Пандою збиралися мене вчора зазнайомити?
— А ви вже знаєте? Ми ніяк не могли здійснити свій намір, бо завше щось перешкоджало. Мальва, до речі, тепер мешкає у нас. Має свій покій. Тут затишніше, ніж у княгині. У її палаці постійно якісь гості, наради, візити, гостини. А ми думали, хоча б сьогодні звести вас докупи, аж ось…
Бумблякевич отерп:
— Що — ось?
— Якби ви трішки раніше прийшли! Бодай на чверть години!
— Та не може бути! Це вже якийсь фатум! Куди ж вона знову зникла?
— Ой, і не питайте. Її світлість відправила Мальву із дуже важливим дорученням до свого колишнього родового замку. Там мусять знаходитися папери, які слід конче забрати.
— Але чому саме Мальву?
— Мальва знає те потаємне місце, де вони сховані.
— Але чому так спішно?
— Тому що сьогодні на світанку княгиня отримала тривожну вістку. Ми не знаємо деталей, бо нас у це не посвячували. Але зі всього видно, що справа надто серйозна.
— І далеко це?
— Досить далеко. Вона полетіла на повітряній кулі.
— Не може бути!
— Чому ви так дивуєтесь? Повітряною кулею не так уже й важко керувати. Вона не раз літала в усі кінці нашої неозорої сміттярки. Та, зрештою, полетіла не сама, а з нашим магістром.
— І довго вони збираються там пробути?
— Ні, але все буде залежати від ситуації. Той замок знаходиться в якійсь чудній місцині. Там ціле містечко самих вар'ятів… Ми ще ніколи там не бували, але хтось нам розповідав, що краще туди не потрапляти. Хоча Мальва й дослідила, буцім наші предки прийшли колись саме звідти і заселили сміттярку, ми у це мало віримо, адже ми не схожі на вар'ятів, правда?
— Якщо там знаходиться родовий замок Шруботягів, то нічого дивного, що ваші предки прийшли саме звідти.
— Але нам це не подобається. Ще чого доброго звідти знову посунуть до нас якісь диваки. Про них розповідають, що вони жахливо відсталі, некультурні й запущені. Ні, краще триматися на відстані. Ми мусимо плекати свої традиції і наш стиль життя.
У саду аж дзвеніло від щебету птахів, і всі вони були казкових кольорів. Із гущавини листя раз по раз висувалися голівки небачених тваринок, спалахували чиїсь цікаві очі, щось там шаруділо і мотлошилося, наче б хтось підслуховував їхню розмову.
— Ви не сумуйте, — сказала Мотря, — якщо залишитесь у нас, то ми вам скрасимо очікування Мальви. З нами ви не знудитесь.
— Я в цьому й не сумніваюсь.
— Пане Бумблякевич, — звернулась Хівря, — ми тут із Мотрею засперечалися, одружений ви чи парубок?
Обидві тепер просто їли його очима, і від цих поглядів робилося ніяково. Що їм до його минулого?.. Хоча, може, вони мають до нього якийсь спеціальний інтерес? Якісь серйозні наміри? Генеральські доньки!
— Шановні панни… — почав здалеку. — Я б не хотів…
— Одружений! — скрикнула Мотря.
— Тобто, не хотів би отак ні сіло ні впало розкривати вам свою душу…
— Неодружений! — аж підстрибнула Хівря.
— Ми щойно вчора познайомилися, а ви…
— Одружений! — зойкнула Мотря.
— … вже торкаєтеся аж таких інтимних сторін мого приватного життя.
— Неодружений! — втішилася Хівря.
— Ну, коли ви наполягаєте, я відповім…
— Одружений! — закусила вуста Мотря.
— Ні, мої любі. Я парубок за переконанням.
— О-о-о-х! — пролунало радісне зітхання сестер, і на щоках Бумблякевича засвітилося аж два цілунки.
— Але чому така радість? Яке це все має значення?
— Пане Бумблякевич, — почала Хівря.
— Ні, я! Я скажу! — перебила її Мотря.
— Але я вже почала! — вперлася Хівря. — Пане Бумблякевич! Вчора на бенкеті нам відкрилася істина: одна з нас пройнялася до вас чистим і гарячим почуттям. Можливо, це кохання.
— А можна запитати, котра саме?
— О-о, то вам не однаково, котра? — наїжилася Хівря.
— Ну, ви ж самі сказали: «Одна з нас». От мені й цікаво. Це ж цілком природно.
— А от і ні. Ми думали, що ви до нас ставитеся з однаковим чуттям, а виходить, що ви вже когось собі з нас пригледіли, так? — допитувалася Мотря.
— Коли я встиг пригледіти? Якщо щиро, то я від вас обох у захваті. Ви найкращі в світі!
— Прекрасно! У такому випадку, як ви дивитесь на одруження?
Бумблякевич наморщив чоло. Сьогодні він одній уже обіцяв одруження. Що має сказати сестрам? Ха! Та вони, либонь, з нього просто лаха деруть!
— Як я дивлюсь
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мальва Ланда», після закриття браузера.