Читати книгу - "«Ілюстрована Історія України»"

На Полїсю припетськім було кілька меньших князївств, як Ратенське кн. Федора Ольгердовича, Пинське кн. Василя Михайловича, Ягайлового брата в перших, Чорторийське Василя Константиновича, Ягайлового братанича. В Чернигівщинї були просторі князівства: Чернигівське Дмитра-Корибута Ольгердовича, Брянське другого Дмитра Ольгердовича, Стародубське Патрикия Наримунтовича, Ольгер-дового братанича. Такі просторі князівства жили своїм окремішним житем, не дуже навіть відчуваючи, що вони належать до великого князівства Литовського. Знали свого князя, а сей князь хоч був з литовської династії, за тих кількадесять лїт, що сидів в сій землї, а часом навіть і родив ся й виріс у ній, встиг зжити ся з своєю землею, приладити ся до Її житя, до її громадянства. Землею правили під його рукою тутешні бояри по старим порядкам і правам, так що як людям не ставало дуже краще під новим правлїннєм, то в усякім разі і зміни великої не відчували, і житє національне не чуло ніякого гнету над собою—ніхто не тіснив на заднїй плян місцевих людей, не стісняв їх мови і книжности. Нові князі що могли і вміли робили для української культури і церкви.

Тепер же в сїм заходить велика відміна: Витовт з Ягайлом скидають головнійших князів з їх столів, переводять на меньші князівства, де вони не могли вже мати такої сили, а їх давні волости або беруть від разу під свою безпосередню власть і управу, або пускають через кілька рук, не даючи новим князям закорінювати ся. Кінець кінцем роблять з сих земель звичайні свої провінції, роздаючи їх в управу своїм намісникам і урядникам.

Так насамперед, в осени 1393 р. забрано Чернигівське князівство від Дмитра-Корибута (другий Дмитро ще перед тим утеряв своє Брянське князівство, приставши до московського війська). Від Федора Любартовича відібрано зпочатку Луцьку землю, а далї й цілу Волинь; в заміну давали йому чернигівські волости.

А ся політика після унїї змінила ся різко. Правительство, правда, й далі повторяло по давньому, що воно старини не рухає, а новин не заводить, але в дїйсности почало перебудовувати свою державу на польський взірець. „Ніби не рухало старого, але заводило нове, яке тому старому зіставляло все меньше спромоги жити й дихати, не то що розвивати ся.

Вихрестивши нехрещену Литву на католицтво, Ягайло видав грамоту, заявляючи, що на будуче всякі права матимуть тільки бояре католицької віри. Заходив ся сотворити привілєґІовану верству панську, з ріжними правами, але сі права признавав тільки католикам. Тільки католики могли засідати в радї княжій, займати вищі уряди в державі і бути допущені до важнїйших справ державних (так постановляв го-родельский привилей 1413 р.). Значить князї й бояре православні, навіть князі з литовської династії, що пообживали ся в білоруських і українських- землях і злили ся з тутешнєю суспільністю, не могли тепер брати участи в політичнім житю—коли не хотіли кидати православної віри. По городах заводжувано самоуправу на німецький взірець, як було в Польщі, по так званому німецькому або магдебурському праву, і се право теж призначало ся тільки для католиків, так що православні Українцї або Білорусини не могли бути вибирані до міської унрави, а часом навіть не могли бути повноправними горожанами, бо й тими могли бути самі тільки католики. По головнїйших містах не тільки на Литві, але й на Білоруси та на Українї засновувано епископії католицькі; обдаровувано їх маєтностями, а при тім уривано не одно і від православних, тай взагалі православна церква, що привикла жити під опікою і ласкою правительства, тепер чула себе покиненою, що найбільше тільки терпимою. Особливо богато прикрого переживати приходило ся православному духовенству в тих українських землях, які були прилучені безпосердно до Польщі (в Галичині, Холм-щинї, Волзькій землї), але той же дух зачинав віяти тепер і в вел. кн Литовськім. В Галичині Ягайло, переізжаючи в 1412 роцї через Перемишль, щоб похвалити ся перед католицькими духовними своїм католицьким завзятем, велів відібрати від православих катедральну церкву, викинути з гробів похованих тут давнїх князїв перемишльських, і посвятити церкву на костел; православні духовні й нарід гірко плакали з такої наруги, але так зроблено, як сказав король. Дїтей з мішаних шлюбів (православного з католиком) хрестити на православну віру Ягайло заборонив, а охрещених велїв силоміць перехрещувати на католиків.

Потім Витовт пішов походом на Федора КОрія-товича, відбирати Поділе; але насамперед звернув на Київщину і вигнав з Київа Володимира, а потім уже пішов на Федора. Той пробував боронити ся за по-мочю Волохів і Угрів; але Витовт напав на Поділе, коли його самого тут не було, позабирав городи й посадив своїх намісників (1394).

Таким чином протягом яких небудь двох років зігнано з волостей усїх значнїйших князів. Правда Київську землю віддано иньшому князеви, Скиргайлу Ольгердовичу, але він слідом помер; чернигівські землї дано Свитригайлови, але й той тут довго не посидів. На початках XV в. на Україні зістали ся тільки меньші князівства як от Ратенське, Пинське. Чорторийське. Стародубівське, Острозьке. Се були вже не ті майже самостійні князівства-держави, а тільки великі маєтки. Як на маєтки, були вони незвичайно великі, на великі десятки верств, але не мали політичного значіння. І Україна стала провінцією великого князівства Литовського.

134. Свитригайло (з гравюри XVI в.).

47. Боротьба за рівноправність (Свитригайлові війни)

Українцї й Білорусини, невдоволені такою зміною політики, покладали свої надїі на молодшого Ягайлового брата Свитригайла: сей хоч був теж охрещений на католицтво, одначе все приязно тримав ся українських та білоруських князів та панів. А був він дуже невдоволений, що управу вел. кн. Литовського віддано Витовтови: хотів, щоб йому віддано велике князівство, та раз-у-раз через се підіймав повстання на Витовта. Білоруське та українське панство—князі та бояре з усіх сил помогали йому, сподіваючи ся, що Сви-тригайло, ставши великим князем литовським, приверне рівні права православним з католиками. Та Свитригайло при великій рухливости й енергії анї трохи не мав щастя на воєннім полї анї в полїтиї взагалі. Одначе князі й бояре українські й білоруські, невважаючи на се, всюди йшли за ним, накладаючи головами за нього в битвах, складаючи голови під катівський меч, коли викривали ся ріжні потаємні пляни Свитригайлові. В 1409 р. Свитригайло, сидячи на дворі Витовта, зачав потайні зносини з його ворогами, німецькими рицарями, але сї зносини викрито і Свитригайла всаджено до вязницї, а двох князів, через котрих він вів зносини з Німцями, стято. Князі зараз же заходили ся, щоб визволити Свитригайла з неволі; тяжко се було, бо Свитригайла тримано потайно й перевожено з місця на місце, щоб не довідали ся