Читати книгу - "Щоденники дракона"

Ще мить — і все скінчиться. І Маарі вже відчувала — як. Потрібно було зробити вибір. І вона його зробила. Якщо її дії не дадуть результату — для них, трьох друзів, це означало смерть. За долі секунди не стане ні їх, ані острова. Звісно, ще можна було обрати інший вихід — смерть Равеша і життя для неї та чоловіка. Та про таке вона й думати не могла. Тільки б не помилитися…

Лишилось десять мілісекунд… Вона набирає в груди повітря… П’ять… Дві… Нуль!

Різкий понад можливості організму викрик розрива їй легені. Одне єдине слово. Єдино вірне. Не закляття. Не прохання. Його власне ім’я.

— РАВЕШ!!!

Сота доля секунди між двома його трансформаціями. І вона використовує її. Вона робить те, що робила завжди, коли хотіла зробити йому приємне, і від чого він завжди сором'язливо червонів, як мала дитина — вона цілує його в ніс. Товстий, кирпатий ніс гнома. І знову кидає йому в лице: «РАВЕШ!!!»

Експеримент закінчено. Неймовірно стомлена сидить ельфійка на піску, спираючись на правицю. Лівою рукою за звичкою погладжує довге вухо, що злегка тремтить у її пальцях. Її чоловік та Равеш сплять, розкинувшись просто на піску. Вони навіть не ворушаться, але це дійсно звичайний сон.

На берег, за кілька кроків від неї опускаються три золотих дракони. Приймають зовнішність ельфів та йдуть до неї. Вона така втомлена, що навіть не радіє допомозі. Головне — все добре. От тільки взнати — чи не марно вони працювали?

Засідання Конклаву проходило, неначе свято. Головні винуватці сиділи, геть знітившись від овацій та похвал на їхню адресу. Про справи сьогодні не говорили. Тільки наприкінці золотий дракон, що вів засідання, оголосив: друзям дають відпочинок, а термін вони визначать самі. Так, делікатно, їм давали зрозуміти, що особливо загулювати зараз не час. Адже інформація, отримана Равешем, потребувала обробки. А хто тепер краще за нього міг у ній розібратися?

Тоді ж і було проголошено:

— За рішенням Конклаву, троє магістрів, у честь яких ми зібралися, висуваються на Посвячення. Якщо від них не надійде заперечень, день Посвячення буде визначено одразу після їхньої відпустки.

Наступного дня, близько полудня, у кімнаті Равеша загорівся сигнал виклику. З екрана на нього дивився один з членів Конклаву.

— Равеше, зайди, будь ласка, зараз до мене. Тут дехто бажає поговорити з тобою.

Голос дракона звучав трохи дивно і Равеш зрозумів, що сталося дещо незвичайне. Гном швидко ішов коридором, розмірковуючи, що б таке могло спричинити цей терміновий, неочікуваний виклик? Та до справжньої причини він би не додумався зроду. З екрана зв’язку дивився Голова Ради чорних.

Спрацював захисний рефлекс, але Рав одразу спохопився і прибрав енергетичний щит. Чорний посміхнувся.

— Ти швидко реагуєш. Може й здогадаєшся, про що я хочу з тобою поговорити?

З виразу обличчя гнома було ясно, що він не здогадується.

— Ну що ж! — продовжив Лувезвель. — Тоді слухай! Звісно, свій шлях у магії кожен обирає сам. Та все ж я хочу тобі дещо запропонувати. Ти тепер знаєш смак нашої науки не гірше за мене. І її силу. Якщо схочеш, одразу станеш моїм замісником. А оскільки я вже старий, незабаром займеш і моє місце. Відповіді я не чекаю. Просто хочу, щоб ти це знав.

Екран зв’язку погас. Равеш сторопіло дививсь на нього. Тоді розсміявся.

— Чого це ти веселишся? — почулося у нього за спиною.

Рав зовсім забув, що він не один в кімнаті.

— Ой, пробач! — Равеш пригладив бороду. — Це звучало так по дурному…

— Не думаю! Лувезвель зовсім не дурень! Він просто хоче посіяти сумнів у твоїй душі.

— Після всього? Тоді він точно дурень!

— Нехай Творець допоможе тобі! І пам’ятай: де б ти не був, ти для всіх чорних — мішень номер один!

— Прямо вже «номер один»! Звичайний магістр…

— По-перше, не звичайний. Скоро ти будеш Вчителем, а не магістром, а по-друге, чи ти хоч сам усвідомлюєш, що зараз назбирав знань більше ніж будь-хто на Нілмар?

— Не те, щоб більше, просто каша в голові. А Вчителем? Ми про це ще не думали…

— То йди до своїх друзів і подумайте. Хоча відповідь я знаю наперед. Та й не тільки я.

Дракон значуще подивився на згаслий екран зв’язку.

Махнувши на прощання рукою, гном пішов у кімнату до друзів. Маарі та Лам чекали на нього. На столі стояло солоне печиво і великий келих прохолодного пива. Всадивши друга, Маарі одразу поставила питання руба:

— То куди ж, відпускники, ви думаєте податись?

— Та я ще й не думав… — прогудів Равеш між двома ковтками.

— А ми тут з Ламом вже радились, хоча остаточно ніяк не зійдемось. Я б хотіла на кілька днів до Сурмальгарду. Пам’ятаєш? Вино з льодом на вершині гори Меро, рифи, схожі на квіткові клумби… А Лам хоче десь у ліс! А що ти скажеш?

— Та мені й справді все одно!

— Якщо тобі «все одно», — передражнила його ельфійка, — то давай так: сьогодні на Сурмаль, накупаємось, порибалимо, а звідти — на Лон. Будиночок Ревліса, ручай, ліс, квіти, грядки, до яких у нього ніяк руки не доходять. Пам’ятаєте?

— Ще б пак! У мене й зараз вуха червоніють, якими телепнями ми тоді виглядали! — вимовив Лам.

— Чому телепнями? — образилась Маарі. — Це ти зараз такий розумний!

— Годі вже вам! — зупинив друзів гном. — Коли вибираємось?

— А ти готовий?

— А що мені? Плавки я собі й у Сурмальгарді куплю. А гроші ми тільки вчора отримали — вистачить!

— На плавки? — не втримався Ламеніль.

— Заткни пельку! Я серйозно кажу! Чого час гаяти? Різниця в часі з Сурмалем у нас годин чотири? Чи п’ять?

За півгодини друзі йшли набережною Сурмальгарда, шукаючи собі готель до душі. Дорогою Рав встиг купити гарну за розміром сушену рибину і старанно гриз її на ходу.

На ранок вони рушили до знайомого ресторанчика на вершечку гори.

На третій день вигляд рифів та «риб’яча дієта», як висловився гном, їм приїлися. Маарі збігала до непримітного будиночку край міста і зв'язалася з Ревлісом. Той з радістю запросив їх до себе.

Вечеряли вони вже вчотирьох, милуючись на знайому річечку з тихою заплавою під самим порогом. Ревліс був у своєму нормальному