Читати книгу - "Джек на Сході"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Гей, Сем! Здається, все йде непогано. Було дванадцять порцелянових псів. Трьох ми полонили. Четверо десь швендяють, нариваючись на пригоди. Отже, залишається лише п’ятеро. П’ятеро наївних старомодних дурників сподіваються протистояти нам? Нам — великому племені пластилінових бісів! Тобі не здається це смішним, Семе?
— Не дуже, ваша величносте. Ви б бачили, скільки наших скалічив цей сер Готвард.
— Невже? Що ж, війни без жертв не буває. Надайте допомогу пораненим, кому треба, приліпіть хвіст, кому треба — ніс. Безнадійних викинути на смітник. Так, а де наш маленький герой?
Біси притягли зарюмсаного Лемоха.
— Що за сльози? — поморщився Полин-Бур’янов. — Сподіваюся, це не від каяття за свій подвиг? А, Семе?
— Ні, це від щастя… — що-що, а контролювати свої почуття суперагент умів, як ніхто.
— Від щастя? Невже? Виходить, він виправляється… — відзначив володар, після чого тихо покликав до себе одного з генералів і наказав таємно стежити за Самюелем.
Казка дядька СемаОтже, з огляду на описані події, обставини складалася не на користь порцелянових лицарів. Сер Гауф повів свій загін у бік, зовсім протилежний щодо того, де знаходився табір ворога. Збити його з обраного шляху було неможливо, порад він не визнавав, і надій на його повернення було мало. Четверо бранців нудилися в скляній банці, причому Роберта навіть не брали до уваги, хоча відгризене вухо генерала давало йому підстави пишатися собою.
Так і не дочекавшись повернення ризеншнауцера і Роберта, сер Нюф та інші вибачилися перед сером Кросбі, визнавши його правоту. Усі зрозуміли, що запрошення було пасткою. Лицарів залишилося п’ятеро, вони ще раз заприсягнися боротися до кінця і приготувалися до битви.
Треба визнати, що володар пластилінових бісів зумів скористатися ситуацією. Жлоб Полин-Бур’янов зібрав війська і без усякого маскування рушив до фортеці. Його армія складалася з двохсот піхотинців, десятка плазунів, п’ятдесятьох амбалів з особистої охорони, шести генералів і одного суперагента. Крім того, за військом прямувало кілька санітарів та з десяток підлітків, котрі виконували роль зв’язкових. З огляду на особливості матеріалу, вбити пластилінового біса було складно. Рани миттєво затягувалися, а замість загубленої руки чи ноги санітари відразу причіплювали нову. Хоча якщо під час сутички розмазували так, що хоч зіскрібай, то санітарів тут турбувати марно.
Вбити порцелянового лицаря теж непросто. Ну, хіба що молотком по голові… Так, власне, можна і мамонта скалічити. На щастя, біси молотків не мали. Заподіяти пластиліном хоч якусь шкоду порцеляні майже неможливо, тому Жлоб Полин-Бур’янов сподівався просто зруйнувати фортецю, а собак переловити, пов’язати і засадити в банку.
Бранці сиділи в банці. Сер Порт швидко пояснив «новачкам» неможливість вирватися, а сер Ля Порт настільки упокорився, що навіть не подавав голосу. Сер Готвард вважав своїм обов’язком підтримати маленького Роберта:
— Не журися, маля. Усе це лише моменти війни. А ля гер ком а ля гер!
— Я страждаю за вас, — глухо пробурчало щеня. — Може, мені варто гарненько покусати Лемоха за те, що він завів нас сюди?
— Ні, ні, в жодному разі. Твого друга було так само жорстоко ошукано, як і нас. Напевно, йому зараз дуже важко…
— О-о-х-х-х… — немов у відповідь пролунав жалібний стогін звідкись згори. На шийці банки, звісивши ніжки вниз, сиділо маленьке бісеня з найсумнішою фізіономією.
— Лемох? — вихопилося в Роберта.
— Еге ж, Лемох, — підтвердив небіж суперагента. — Сере Готварде, ви настільки чуйні! Мені так погано, так соромно і так самотньо…
— Іди сюди, — похмуро пробурчав сер Порт, — тут у нас гамірно, людно й весело…
— Я так і збирався, — радісно відгукнувся Лемох, та сер Готвард зупинив його:
— Хвилиночку, молодче. А чи не повідомите ви нам, куди поділися біси?
— Володар повів їх на війну. Усіх.
— А чому ви залишилися?
— Я? — замислився Лемох. — Я спочатку ревів. Потім дядько Самюель дав мені прочухана й розповів казку…
— Знайшов час… — знову забурчав сер Порт.
— Казку про вовка, що хвостом ловив рибу в ополонці, — смутно продовжував племінник суперагента. — Я вирішив поділити вашу долю й прийняти мученицький вінець, тому гайнув сюди.
— Лемох, ти справжній друг! — розчулено прошепотів Роберт.
— Як діти, їй-богу, — знову встряв сер Порт. — А ви куди дивитеся, шановний наставниче? Зараз він зіскоче вниз, і нас тут стане вже п’ятеро.
— Я? Я задумався, добродії, — струснув головою ризеншнауцер. — Я чомусь… ця казка…
— Лемоше, чого ти чекаєш? Стрибай сюди! — покликав Роберт.
— Іду! — радісно відповів Лемох.
— Ні! Зупинись! — раптом підстрибнув сер Готвард. — Я зрозумів! Зрозумів!
Велика битваБіси намагалися напасти на фортецю зненацька, проте ця витівка провалилася. Пильний сер Гай виявив супротивника ще до того, як плазуни знайшли, де він, власне, ховається. Тоді Полин-Бур’янов подав сигнал до відкритого штурму. Велика битва почалась! Багато років по тому про неї склали пісні й балади. Хоча і біси, і лицарі від душі прикрасили події на свою користь. Насправді ж усе було так…
Плазуни прослизали під воротами фортеці, але… Відразу біля входу сер Гай і сер Чау-Чау просто скатували ці пластилінові килимки в трубку і зав’язували на манер кренделів. Піхота атакувала стіни, але без особливого успіху — там трималися колі з пуделем. Подумавши, Жлоб розосередив війська і напав з усіх боків одночасно. Лицарів було замало, і сер Нюф дав наказ: «Кожен сам за себе…» У лицарському розумінні це трактувалося так: бийся, як можеш, не чекай допомоги, не проси про помилування і пам’ятай — честь вища від смерті! Галасуюча орда пластилінових
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джек на Сході», після закриття браузера.