Читати книгу - "Тінь перемоги"

В результаті проведених стратегічних ігор основним напрямком вторгнення в Європу було вибрано простір на південь від Полісся, тобто головний удар було вирішено наносити з території України. Таким чином, вирішальна роль у війні випадала Київському особливому військовому окрузі, який у разі війни перетворювався в Південно-Західний фронт. А якщо так, то дії всіх інших військ слід планувати в інтересах бойових дій ПЗФ. Відповідно до цієї логіки, через два дні після завершення другої стратегічної гри командувач Київського особливого військового округу генерал армії Г. К. Жуков був призначений начальником Генерального штабу РСЧА. Якби головним напрямком вторгнення в Центральну Європу було вибрано простір північніше від Полісся, тоді начальником Генерального штабу був би призначений Павлов.

Завдання Жукову - готувати головний удар з території України, допоміжні удари з територій інших прикордонних військових округів: Одеського, Західного, Прибалтійського, Ленінградського.

Дії Жукова напередодні війни і в початковому її періоді я виділяю в особливу справу. Про його кипучу діяльність у перші дні війни треба писати окрему книжку. Цій поки ще не написаній книжці я даю робочу назву «Мідний лоб», щоб підкреслити фантастичну завзятість, небувалі вольові якості та неймовірні інтелектуальні здібності великого стратега.

Зараз тільки одне зауваження. Коли кажуть, що Жуков не мав жодної поразки в житті, ми заперечимо. Правда полягає в тому, що жоден полководець світу не мав таких грандіозних і ганебних поразок, які мав Жуков. Розгром Червоної Армії влітку 1941 року - це найбільший сором світової історії. Така катастрофа не осягала ніколи ні одну армію світу. Вся чудово підготовлена Червона Армія була розгромлена і захоплена в полон у перші місяці війни. В 1941 році Червона армія втратила 5,3 мільйона солдатів і офіцерів убитими, полоненими та зниклими без вісті. (ВИЖ 1992 № 2 стор 23) Це не рахуючи поранених, контужених і покалічених. Вся передвоєнна кадрова Червона Армія була розгромлена. Чотири роки війни проти німецької армії воювала не кадрова армія, а резервісти. А що могли зробити резервісти? Так же не всі резервісти й воювали. Через поспішну втечу 1941 року на окупованих противником територіях залишилася ще ціла армія 5.360.000 військовозобов'язаних, яких не встигли призвати в Червону Армію. (ВИЖ 1992 № 2 стор 23)

У 1941 році Червона Армія втратила 6.290.000 одиниць стрілецької зброї. («ВИЖ» 1991 № 4) Цієї зброї було б цілком достатньо щоб озброїти весь Вермахт.

Червона Армія за той же період втратила 20 500 танків. Цього могло вистачити на укомплектування п'ять таких армій, як Вермахт. Такої кількості танків було достатньо, щоб озброїти ними не тільки армію Німеччини 1941 року, але всі інші армії планети: США, Великобританії, Японії, Італії, Іспанії. Причому не двічі, а тричі. Причому танками такої якості, яких у жодній з цих країн не було.

Червоною Армією в 1941 році було втрачено 10.300 літаків. Цього цілком вистачило б на повне переозброєння Люфтваффе, і не один раз. І знову ж літаками дуже високої якості. Нічого рівного нашим Іл-2, Пе-2, Як-2, Як-4, Ер-2, ДБ-3ф, Пе-8 в 1941 році у Гітлера не було.

Втрати радянської артилерії за перші шість місяців війни: 101.100 гармат і мінометів. Цього було достатньо для укомплектування всіх армій світу разом узятих і знову ж таки не один раз, а багато разів. І знову ж таки - найкращими у світі зразками гармат, гаубиць, мортир і мінометів.

На кордонах було покинуто понад мільйон тон боєприпасів.

Невже начальник Генерального штабу РСЧА найбільший стратег ХХ століття Жуков Георгій Костянтинович за всю цю ганьбу не несе відповідальності?

Заперечують: Жуков тут ні при чому, в усе втручався Сталін. Напередодні війни Сталін не давав великому генію можливості приймати мудрі рішення. Це заперечення відметемо. На це заперечення слід відповідати словами нашого героя. Жуков розповідав, що нібито 29 липня 1941 року він побився об заклад зі Сталіном. Сталін нібито сказав, що Жуков несе нісенітниці. На це Жуков нібито відповів: «Якщо ви вважаєте, що начальник Генерального штабу здатний тільки нісенітниці молоти, тоді йому тут робити нічого. Я прошу звільнити мене від обов'язків начальника Генерального штабу і послати на фронт. Там я, мабуть, принесу більше користі Батьківщині». («Спогади та роздуми» Стор. 301)

Припустимо на хвилину, що така розмова була, що Жуков так поводився після німецького вторгнення. Виникає питання: чому саме так Жуков не поводився до німецького вторгнення? У випадку, якщо Сталін напередодні війни справді не погоджувався з думкою великого стратега, тоді стратегові треба було швидко й чітко визначитися: Сталін не слухає моїх порад, навіщо я тут протираю штани? Якщо з моєю думкою Сталін не рахується, нехай відправить мене у війська!

Не треба скандалів, не треба гучних фраз, треба було просто порозумітися з вождем: товариш Сталін, наші думки не збігаються, я вам нічим допомогти не можу, ми один одного не розуміємо, навіщо вам потрібен радник, думка якого байдужа для вас? Чому б вам, товаришу Сталіне, не знайти іншого начальника Генерального штабу, думка якого збігалося б з вашою?

А можна було те ж саме висловити ультиматумом: убийте, розстріляйте, але я відповідальності перед народом та історією за вашу дурість, товаришу Сталіне, нести не маю наміру.

У кожного керівника високого рангу є засіб змусити рахуватися з собою. І цей засіб - відставка. У всі часи міністри, генерали, маршали користувалися цим засобом: за чужу дурість - не відповідач, звільніть. Якщо в людини є принципи, він зобов'язаний їх відстоювати. Так поводився в жовтні 1941 року командувач Далекосхідного фронту генерал армії Апанасенко Йосип Родіонович. Він вважав, що останні протитанкові гармати з Далекого Сходу забирати не можна, нехай навіть і заради порятунку Москви. Він покрив Сталіна матом і оголосив: зірви з мене генеральські лампаси, розстріляй, - гармат не віддам.

Ось це - сміливий і принциповий чоловік.

У першій