Читати книгу - "Марія Стюарт"

вчасно дізналася про криваву несподіванку, задуману для її сусідки-королеви. «Я тепер уже знаю напевне, — писав він ще 13 лютого, отже, задовго до вбивства, в Лондон, — що королева шкодує про свій шлюб і ненавидить Дарнлі та всю його зграю. Я знаю ще й те, що він має намір бути учасником гри (“partaker in play and game”) і що між батьком і сином відбу­ваються певні махінації, щоб усупереч її волі дійти до корони. Я знаю, коли це вдасться, Давіду зі згоди короля в наступні десять днів переріжуть горлянку». Цей шпигун, здається, достеменно знає й про приховані наміри змовників. «До моїх вух дійшли ще прикріші чутки: навіть про замах на її особу». Після цього листа вже не може бути сумніву, що змова мала дальші цілі, ніж гадав собі йолоп Дарнлі, бо удар, начебто спрямований проти Ріцціо, призначений самій Марії Стюарт і загрожує її життю не менше, ніж його. Але дурноверхий Дарнлі — найбоягузливіші натури завжди стають найжор­стокіші, тільки-но відчувши владу за собою — прагне надто вже витонченої помсти чоловікові, що забрав у нього печать, забрав довіру дружини. Він наполягає, щоб принизити дружину, щоб убивство відбулося в її присутності: засліплення легкодуха, який сподівається своїм «покаранням» зігнути сильну натуру і, вдавшись до брутального застосування сили, знову загнуздати жінку, яка зневажає його. Відповідно до побажань Дарнлі бойня справді відбулася в покоях його вагітної дружини, а за слушний день обрали 9 березня: огидність виконання має перевершити ницість удару.

Якщо Єлизавета та її міністри в Лондоні вже кілька тижнів знають усі подробиці (проте не попереджає по-сестрин­ському ту, кому загрожує небезпека), якщо Морей тримає на кордоні осідланих коней, а Джон Нокс уже підготував проповідь, щоб розхвалити вбивство як “most worthy of all praise”, найгідніший усіх похвал, учинок, Марія Стюарт, яку зрадили всі, ні про що не здогадується. Саме в останні дні Дарнлі — прикидання завжди надає зраді особливої огидності — став незвичайно лагідним, і ніщо не дає їй змоги припустити, яку ніч жахіть і розтягнену на роки лиху долю започаткує вечір 9 березня. Натомість Ріцціо отримав засторогу, написану невідомою рукою, але не надав їй значення, бо Дарнлі пополудні, щоб приспати недовіру, запросив його пограти в лапту, і музикант радісно й безтурботно приймає запрошення колишнього доброго приятеля.

Тим часом настав вечір. Марія Стюарт, як і завжди, наказала принести вечерю в кімнату в башті, що міститься на другому поверсі поряд із її спальним покоєм; кімната невелика, і в ній досить місця лише для найближчого товариства. Вузьке родинне коло — кілька аристократів і єдинокровна сестра Ма­рії Стюарт — сіли навколо важкого дубового столу, горять воскові свічки у срібному канделябрі. Навпроти королеви сидить Давід Ріцціо, вбраний, як великий пан, із капелюхом à la mode de France, за французькою модою, на голові, в одязі зі штофу, отороченому хутром; він жваво розповідає щось, і, можливо, після вечері товариство гратиме трохи музики або розважатиметься якимсь іншим недбалим способом. Немає нічого не­звичайного в тому, що завісу, яка вела до спального покою королеви, раптом відсунули вбік і зайшов Дарнлі, король, чоловік; усі одразу підвелися, посунулись, звільнивши за тісним столом місце для рідкісного гостя поряд із його дружиною, яку він легенько обняв і привітав поцілунком Іуди. Розмова жваво точиться далі, тарілки та келихи приязно бряжчать і подзенькують, немов на честь гостей лунає музика.

Таж ось завіса колихнулася вдруге. Тепер усі, здивовані, розгнівані, перелякані, зірвалися на ноги, бо в дверях стоїть, немов чорний янгол у повному лицарському обладунку, лорд Патрік Рутвен, його всі боялися, бо він мав славу чарівника: один зі змовників з оголеним мечем у руках. Його обличчя видавалося надто вже блідим, бо він, тяжкохворий, у гарячці, підвівся з ліжка, щоб не проґавити похвальний учинок, і з його гарячих очей промовляє тверда рішучість. Королева, одразу здогадавшись про лихо, — адже ніхто, крім її чоловіка, не мав права підніматися таємними гвинтовими сходами, які вели до спального покою, — криком запитала Рутвена, хто йому дозволив без попередження вдертися до неї. Але холоднокровний Рутвен із незворушним спокоєм відповідає, що не має нічого лихого в думці ані проти неї, ані проти когось іншого. Він прийшов тільки через “yonder poltroon David”, того боягуза Давіда.

Ріцціо зблід під пишним капелюхом і судомно схопився рукою за стіл. Він одразу збагнув, що чекає його. Тільки володарка, тільки Марія Стюарт ще може захистити його, бо ж король нічого не робить, щоб спровадити зухвальця, а лише сидить, байдужий і збентежений, немов те все не обходить його. Марія Стюарт одразу намагається бути посередником. Запитує, що закидають Ріцціо, який злочин він скоїв.

На те Рутвен зневажливо стенув плечима й мовив: «Запитайте свого чоловіка». “Ask your husband”.

Марія Стюарт мимоволі обернулася до Дарнлі. Але цей легкодух, що цілі тижні підбурював до вбивства, вирішальної миті злякався і зіщулився. Він не має мужності відкрито й недвозначно стати позаду своїх поплічників. «Я про це все нічого не знаю», — збентежено бреше він і відвертає очі.

А тепер за завісою знову гупають тверді кроки і бряжчить зброя. Змовники один за одним піднімаються вузькими сходами і, наче мур з обладунків, загороджують Ріцціо будь-який шлях до відступу. Втекти вже неможливо. Тому Марія Стюарт намагається врятувати свого вірного слугу бодай переговорами. Якщо Давіду є щось закинути, тоді вона сама поспитає його перед парламентом зібраних дворян, а тепер, просить королева, нехай Рутвен та решта вийдуть із її покоїв. Але бунт не слухається. Рутвен уже підступив до блідого, мов труп, Ріцціо і хапає його, хтось інший накинув мотузку йому на тулуб і почав тягнути. Зчинилась веремія, стіл перекинули, свічки погасли. Ріцціо, неозброєний і легкодухий, не воїн і не герой, учепився за королевину сукню і пронизливо й перелякано кричить поміж тіл: “Madonna, io sono morto, giustizia, giustizia!”[18] Один із змовників наставив на Марію Стюарт заряджений пістоль і, певне, вистрелив би, реалізувавши мету змови, якби хтось інший не відвів вчасно його руку, а сам Дарнлі не обхопив цупко обіруч важке тіло вагітної жінки, тим часом як решта витягала з кімнати Ріцціо, що, опанований страхом