Читати книгу - "Матусин оберіг"

– Яке весілля? Розпишемося – і все, – відповіла Олеся.

– Як то?! Мій єдиний син одружується, і все тишком-нишком? – обурилася мачуха. – Чи для того я його ростила?

– Ваш син мене зґвалтував, – сказала Олеся. – І якби я не завагітніла, то ніякого весілля б не було. Я не кохаю вашого сина.

– А заміж таки йдеш? – Раїса Іванівна прискіпливо подивилася на Олесю.

– Мамо, ми самі розберемося, – невдоволено сказав Костя. – Не втручайся, прошу тебе.

– Як скажеш. Але я наполягаю на весіллі.

– Доню, може, і справді відсвяткуємо якось? – несміливо промовив батько.

– Відсвяткуємо. Приїдете до нас, посидимо по-домашньому, – сказала Олеся. – На більше я не згодна.

– Нехай буде, як хоче Олеся, – підтвердив Костя.

– Так, то й так, – неохоче погодилася жінка. – Ми з батьком підготуємо вам спальню. Купимо велике ліжко, поставимо у твою, Олесю, кімнату.

– Ми будемо жити в Луганську, – сказала дівчина.

– Де?! На винайнятій квартирі?

– Так.

– А де ж Костик працюватиме?

– Вирішимо потім.

– Усе не як у людей, – буркнула мачуха й поважно понесла своє тіло надвір.

Олеся вийшла з хати, пішла в садок. У далекому кутку юрбилися мальви, мамин спадок, її улюблені квіти. За низеньким дерев’яним парканом, який відділяв садибу від сусідської, вона помітила жінку.

Олеся підійшла ближче, привіталася. Дівчина одразу помітила якусь прохолодність Лідії Василівни, яка зазвичай тепло ставилася до неї.

– Кажуть, що ти заміж за Костю йдеш. Це правда?

– Так.

– За брата?

– За названого брата.

– І все-таки він твій брат.

– Так вийшло.

– Після того, як ти з ним переспала в подруги?

Сусідка явно насміхалася з неї, й Олесі стало ніяково. Вона знітилася, але ось так розвернутися й піти було б нечемно з її боку.

– А у вас як справи? – запитала дівчина.

– У нас добре. Олесю, тобі не соромно було спати з братом?

– Це особисте.

– Ніна одразу цю новину рознесла повсюди. І знаєш, що люди кажуть? Соромлять тебе! Так, саме тебе, а не Костю. Що йому? Він – чоловік, полізе туди, де ноги розставлені. Але ти… Не очікувала такого від тебе. Тьху! Гидота!

Жінка сплюнула й демонстративно пішла. Олеся стояла, мов обпльована. Було відчуття, ніби її роздягли й виставили привселюдно на посміховисько.

– Олесю! – покликав батько. – Ходи обідати! На стіл уже накрили!

На ватяних важких ногах дівчина попленталася до хати. «Добре, що будемо жити не тут», – подумала.

Вона боялася, що Костя прийде до неї в кімнату й почне чіплятися, але він сказав Олесі «На добраніч» і пішов спати до себе. Зранку вона зібралася на зупинку.

– Я проведу тебе, – запропонував Костя.

– Не треба.

– Я приїду.

– У день реєстрації.

– Гаразд. А де житиме Карина?

– Поки що з нами.

Костя посміхнувся й пожартував, що й спатимуть утрьох.

– Не смішно, – сказала Олеся. – Карина не зможе сама оплачувати житло. Тож тобі доведеться змиритися.

– Як скажеш, – погодився чоловік.

За своїми клопотами Олеся забула поцікавитися, як у Карини справи з Валентином.

– Він уже повернувся з Польщі? – запитала Олеся.

– Напевно, що так.

– Ви що, посварилися?

– Ні. Але наразі в групі стільки сепаратистів, що противно туди заходити. Усе радіють, що буде референдум і приєднають частину України до Росії. Тож я, недовго думаючи, психанула й видалилася з групи. Тепер там не буде маячити мій профіль.

– Це я зрозуміла. А Валентин що?

– Звідки я знаю, хто він і чим дихає? Може, також на референдум побіжить.

– А якщо ні? Ти порвала з ним, не знаючи його? Якось нерозумно й не схоже на тебе.

– Та отож! – зітхнула Карина.

– Ти стільки переписувалась із Валиком, то мені здавалося, що ви не байдужі одне одному.

– Так і було! Я зробила помилку й тепер шкодую. Потрібно було написати йому, що я видаляюсь із групи, і знайти місце, де ми могли б спілкуватися. Можна було б у Фейсбуці або в Однокласниках. Я навіть електронну пошту чи номер телефону йому не дала!

– І що ж тепер?

– Шукала його, але не знайшла. І адресу в Сєвєродонецьку його також не знаю, тож вважай, що я його втратила. Так безглуздо все вийшло!

Олеся пожурила подругу, але порадила не втрачати надію знайти свого друга.

– Я знаю, як мені дізнаватися про життя Ігоря! – сказала вона. – Потрібно знайти його в соцмережах!

Дівчата засіли за ноутбуком і згодом знайшли хлопця. Він був зареєстрований в Однокласниках. Олеся глянула на його світлину, і серце ледь не вискочило з грудей. На неї дивився Ігор, і вона могла бачити його! Дівчина надіслала йому запит, але він не додав її в контакти, заблокував. Спробувала Карина набитись у друзі, але Ігор її знав в обличчя й теж не додав у список друзів.

– Я знаю, що робити! – радісно сказала Карина. – Ти створиш нову сторінку з чужою світлиною!

– Тобто я повинна вкрасти чуже фото?

– Якоїсь кінозірки можна.

– Не хочу мати неприємності.

– Тоді я тебе сфоткаю ззаду, щоб не було видно повністю обличчя, лише його частину, – запропонувала Карина.

Дівчата зробили кілька знімків на мобільник, обрали вдалий, і Олеся зареєструвалася в Однокласниках з ноутбука подруги.

– Тепер Костя не зможе бачити цю сторінку, – задоволено промовила Олеся. – Головне, щоб Ігор дав добро.

Хлопець наступного дня додав Олесю, зареєстровану під вигаданим прізвищем, до списку друзів.

Костя дотримався слова й напередодні дня народження віддав Олесі мамину теку.

– Я не читав, – сказав він. – Якби й хотів, то мені не дуже цікаво.

Олеся подякувала й сказала, щоб він ішов додому. Костя залишився, аби залагодити справи з підготовки до весілля.

– Ходімо виберемо тобі сукню, – запропонував він.

– Я візьму напрокат. Сама.

– Потрібно замовити фотографа.

– Замовляй, якщо тобі треба.

– І столик у ресторані.

– Як хочеш.

– То я піду?

– Іди.

Костя потупцював біля порога й пішов. Олеся полегшено зітхнула, перевірила, чи все на місці в теці.

За день вона з приємним хвилюванням відкрила передостанній лист від матері. Він був не таким оптимістичним і життєстверджуючим, як попередні. Відчувалося: жінка вже знала, що доживає останні дні. Вона писала доньці про те, що життя надто складне й непередбачуване, тому дати поради на всі випадки не можна.

«Зараз я думаю, чи правильно вчинила, залишивши тобі стільки листів, – писала вона. – Коли прийшла в голову думка написати їх тобі, мені вона здалася слушною.