Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

«У туркменів був звичай приносити в засушливі роки у жертву козеня покровителю дощу Буркут-ата з метою вимолити у нього вологу. Козеня (овлак) убивали на якому-небудь пагорбі».

Буркут-баба (Буркут-ата, Буркут-дівана) в міфології туркменів господар дощу. Персонаж доісламського походження, в його образі переплелися риси землеробських і шаманських божеств. Буркут-баба поганяє хмари нагайкою, від чого і народжується грім та блискавиця. Буркут-баба повідомляли про те, що потрібен дощ, прив'язуючи на пагорбі голодну козу (коза мекала від голоду, сповіщаючи божество про необхідність небесної вологи для проростання рослин: аналогічний обряд відомий у калмиків, аварців, лезгинів). У міфах Буркут-баба володіє віщими знаннями про майбутнє, вступає у суперечку з самим Аллахом. В одному з міфів Аллах обіцяє задовольнити будь-яке бажання того, хто простоїть 40 діб на одній нозі. Цю умову виконує Буркут-баба і просить знищити пекло. Аллах доводить Буркут-баба, що пекло треба зберегти, і Буркут-баба (в одних варіантах міфа) погоджується, або ж (в інших варіантах) руйнує одне з відділень пекла. За деякими версіями міфа, Буркут-баба зухвало сперечається з Аллахом і погрожує йому силою. У ряді міфів Буркут-баба приписують владу над життям і смертю. Він дарує потомство бездітним батькам (або примушує Аллаха зробити це); просить Аллаха оживити померлого єдиного сина старої, а коли той відмовляється, піднімається в повітря за ангелом смерті Ізраїлом і розбиває пляшку, в яку той запроторив душі семи (в інших варіантах – тисячі) людей, у т. ч. сина старої.

Уявлення про ангелів, які ганяють хмари і спричиняють грім ударом нагайки, є в міфологіях і деяких інших тюркомовних народів (наприклад, ангели Маккай і Макул у казахів), але міфи про них не збереглися. Сліди уявлень про істот жіночої статі, які спричиняють грім і блискавиці, окрім туркменів (Гарри-мама), збереглися в узбеків (Момо-Кульдурок, Момо-Гулдурак). Образ Буркут-баба відомий також у узбеків, казахів і таджиків (Дівана-і Бурх, Дівана-і Борх, Шайни-Бурхи-діуана), але у них він не має функцій «господаря» дощу.

Буркут-баба близький з образами Симурга і Гаруди (фантастичний птах індійських аріїв). На зв'язок з фантастичним птахом вказує саме ім'я «громовика» – «Беркут – батько» чи «Орел – батько», а також те, що як і Гаруда, крик якого нагадує грім, Буркут-баба нагайкою «спричиняє» грім. Міфічний птах арійців приніс людям живучу вологу. Від Буркут-баба туркмени також чекали вологи у вигляді дощу, приносячи йому жертви.

Гробниця Буркут-ата, чи «святого Буркута» (Буркут-овля), знаходилася на східній околиці Ашгабада і слугувала у давні часи місцем поклоніння. Інколи ототожнювали Буркут-ата з легендарним батьком Коркутом. Місто Коркута (Горкудинг дати) місцеві жителі показували професору Каррієву на півдні Туркменії, в районі Кара-Кала.

«До того ж кола шаманістських уявлень відноситься ізольоване туркменське свідчення про Коркута як «господаря дощу». Замовляння погоди магічними засобами, зазвичай за допомогою «дощового каменя» (яда, джай), належить до числа найдавніших і широко розповсюджених шаманських обрядів тюркомовних народів Сибіру і Середньої Азії і засвідчене в практиці огузьких «жерців» (тобто шаманів) вже на самому початку X ст.».

Відомі легенди про Буркут-дівана (Буркут-баба), який протягом сорока днів стоїть на одній нозі і наче уподоблюється рослині і таким чином впливає на урожай. На святі жнив, яке відбували в давнину на честь аграрного божества, гойдалися на гойдалках – чим вище злітали, тим більше ніби впаде дощів, що принесуть гарні врожаї і «змиють» гріхи за минулий рік.

За віруваннями туркменів, Буркут-дівана – покровитель дощу. Вважається, що розпоряджатися дощем Буркуту доручив бог. Буркут гуляє по небу, жене хмари туди, де потрібен дощ і б'є їх батогом. Слід батога – блискавка; грім – звук удару чи крики і стогін дощових хмар. У міфах і збірниках житя святих Буркут-баба протиставляється Аллаху, що, можливо, є відбитком боротьби ісламу з культом місцевих доісламських божеств.