Читати книгу - "На нові землі"

— Болото лежить і по той бік гори.

— Треба знову перейти річку! — порадив Зур, що йшов слідом за жінкою-ватажком. — Дерева є... ми можемо збудувати пліт...

Раптом Аун скрикнув і простяг руку. В далечині між двома озерами з’явились люди. Їх було семеро, і по вигляду їх неважко було впізнати.

— Люди-Собаки! — вигукнула Ухр.

Їх кількість невпинно зростала. Аун глибоко дихав; повітря було насичене отруйними випарами болотяної води. Він уважно розглядав прірву.

— Люди-Собаки зможуть видертись сюди раніше, ніж пліт буде готовий, — сказав Аун пошепки.

Навколо лежало важке каміння, і він почав підкочувати його до проходу, Зур і жінки допомагали... Видно було, як Люди Вогню обминають калюжі. З цими жорстокими істотами наближалась сама смерть...

Аун сказав:

— Син Тура з трьома жінками оборонятимуть прохід. Зур і інші жінки будуватимуть пліт.

Зур вагався. Він дивився на свого товариша, і його повіки тремтіли. Зрозумівши його тривогу, Аун пояснив:

— У нас є чотири дротики, два списи! Ось мій дрюк, жінки озброєні списами. Коли нам буде скрутно, я покличу на допомогу. Іди! Тільки пліт може нас врятувати.

Зур послухався. Аун вирішив узяти з собою Ухр та ще одну міцну жінку. Обернувшись, щоб пошукати третю, він побачив Джеху, що йшла до нього з розсипаним по плечах волоссям. Аун хотів відіслати її назад, але вона дивилась на нього з палкою ніжністю. В її погляді була любов, те тендітне почуття, якого зазнав серед уламрів тільки Нао... Аун втратив розуміння часу, забув про небезпеку і про смерть.

Люди-Собаки наближались. Оминувши озерця, вони розсипались по скелястому берегу. Один з них, волохатий, як ведмідь, підняв величезні руки і, як тріскою крутив у повітрі списом, важчим за Аунів дрюк. Наблизившись до гори, вороги почали шукати проходи. Чимало вузьких балочок прорізало скелю, проте всі вони закінчувались глухою стіною: через гору був і справді тільки один вихід.

Аун, Ухр, Джеха та третя жінка закінчили зміцнювати його і тепер збирали каміння, щоб бити ворогів. До проходу можна було підійти двома стежками: просто балкою, де осінні й весняні води проклали собі шлях, і навскіс, через скелястий лабіринт. Прямий шлях дозволяв наступати трьома чи чотирма лавами, а кружним можна було бігти лише по одному, зате згори вниз...

У ста ліктях від скель Люди Вогню зупинились і почали слідкувати за рухами Ауна й жінок; на їхніх широких обличчях грали криві посмішки і блищали вишкірені зуби. Раптом вони завили, ніби зграя вовків та собак. Аун показав свій спис і дрюк.

— Уламри заберуть мисливські землі Людей Вогню!

Ухр приєдналась до сина Тура; вона кричала хрипким голосом:

— Люди-Собаки вбили багатьох наших сестер і братів!.. Наші спільники винищать Людей-Собак до останнього!..

Потім запала довга мовчанка. З болота віяв теплий вогкий вітер. Над горою ширяли орли й кондори. На островах видно було довгомордих крокодилів. Серед безмежного простору й тиші лунав тільки гомін річки — живий, свіжий і одвічний, як в перші дні світу...

Люди Вогню розбились на два загони. Ватажок повів перший обхідним шляхом; інші намагались досягти проходу балкою, ховаючись у щілинах та за каміння...

Палаючі очі Ауна перерахували ворогів. Він приготував списометалку з дротиком. Ухр і її подруги за першим сигналом повинні були закидати нападаючих камінням. Але ті лишались у схованці або з’являлися в таких місцях, де в них майже неможливо було влучити. Проте один воїн вихопився вперед; списометалка крутнулась, і дротик уп’явся людині між ребер. Почувся зойк. Поранений зник. Аун очікував, наготовивши другий дротик.

Незабаром наступ відновився, особливо з флангів, де кілька воїнів непомітно піднялись на один рівень з проходом. Щоб напасти на оборонців зненацька, їм треба було здертися ще вище, на вузький карниз, звідки вони могли плигати один по одному...

Тимчасом другий загін ворогів захопив прямий підхід; заревів могутній голос ватажка, і п’ятнадцять чоловік навально кинулися вперед. Свиснув дротик, полетіло каміння, люті й жалібні крики залунали в скелях... Люди Вогню не спинились. Незважаючи на кам’яну зливу і на списи, вони продовжували вперто бігти. До проходу залишалось якихось вісім ліктів. Троє ворогів скотились в яму з водою, двох було поранено; Аун зовсім близько побачив люті обличчя, палаючі очі, почув хрипке дихання. Тоді, напруживши всі сили, він кинув величезний камінь, тимчасом як жінки одчайдушно відбивались дрібними уламками. Дике виття залунало між скелями; нападаючі безладно кинулись назад. Аун лагодився схопити другий камінь, коли щось ударило його по голові.

Він підвів голову і побачив над собою скривлену руду пику: четверо ворогів один за одним сплигнули вниз. Аун відступив, тримаючи обома руками дрюк. Ухр і Джеха кидали списи. З кожного боку тут могли битись тільки по три воїни.

Сталася невеличка затримка. Побоюючись пастки, Люди-Собаки не рухались, Аун же роздумував, чи