Читати книгу - "Русалонька із 7-В та загублений у часі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ну, чому ж… — намагалась опанувати себе. — Дуже навіть схожі… Це, мабуть, ти?
— Ні, це тато! Ось я! — показав якусь неоковирну карикатуру внизу. — Тато вже виліз, а я ще на сходах.
— Він у тебе, здається… солідний? — прискалила око на малюнок.
— Що, так помітно? — зашарівся хлопець. — Я ж старався зменшити йому форми!
— Отже, солідний?
— Ох, трохи є! Та й чиї тата зараз худі? Всі з черевцями ходять! Але я таким не буду! Я спортом займаюсь.
— А як… його звати?
— Тата? Дмитром, як і мене. Мама кличе нас Дмитром і Дмитриком… — ще більше зашарівся хлопець.
— Серйозно? — Від таких явних збігів аж похолола. — Слухай, а в твоєї мами… біла сукня є?
— Не знаю, мабуть… У неї в шафі багато одягу, якось не приглядався… Але на весільній світлині вона точно у фаті й білому платті!
Все! Знайшла! От і попався ти, Дмитрику! От і є тобі пристанище, неприкаяний Казимире!
Удома відразу взялась до діла. Повитягала з шафи мотлох (щоправда, до чого тут фотографії?). Перемішала старі газети й навмання тицьнула пальцем у якийсь рядок.
«Мати серед жовтня…» — далі старий папір перетерся на дірки, і дізнатись, що саме пощастить мати серед жовтня, Софійці не вдалось. Очевидно, на початку жовтня все остаточно з’ясується. Десь тут, десь ось-ось!.. Уже дуже-дуже скоро!..
56. Домашні прикрощіУвечері, щойно відправила додому Любку, припхався Сашко.
— Не поможеш ще й мені? Вивчити алгебру? — запитав, ховаючи очі. — Вирішив зробити уроки, а тут… якісь такі незрозумілі завдання…
Авжеж, алгебри йому заманулось! Шукає причини Софійку навідати!
— Гаразд, давай сюди свого ранця.
— Е, ні! Я сам! — сахнувся, наче пограбувати його збиралась. І вже спокійніше дістав підручника й зошита. Боїться, щоб фото не побачила. Теж іще конспіратор!
— Бо я, знаєш… Ще малювання там, фізкультуру люблю… Навіть якісь таланти до цього маю… Шеф завжди радиться зі мною, коли прикрашає щось… Ти б прийшла якось подивилась: такий гарний офіс із водяними газонами спорудили! А по воді— електричні лампи-лілеї… Хоч я моря ніколи не бачив, а все мене чомусь на морський дизайн тягне! А оце порадив ще й картини з морем почепити всередині: ніби якийсь такий художник є, що малював тільки море…
— Айвазовський?
— Чому тільки Айвазовське? Всі моря, які є!
— Ай-ва-зо-вський, кажу! — зітхнула тяжко і безнадійно. — Прізвище таке! Море зветься А-зо-вським!
— Точно! В тебе ж дядько художник — не дивно, що все знаєш! Отож пообвішували ми в офісі тими картинами — Їй-Богу, як на глибині! Акваріуми поставили.
— Цікаво, на глибині час теж іде повільніше?
— Звичайно! Я на Олексівському ставку пірнав, то думав, що цілих п’ять хвилин. А хлопці засікли на годиннику: тільки дві з половиною!
— Гм… Чи збережуться ці Казимирові теорії в Дмитриковій голові?..
Поламавши голови над ребусом із Дашківським, узялись до задач математичних.
— Діти, ходіть перекусите! — покликала мама.
Тільки завжди голодний Сашко стрепенувся на цей поклик. Софійка ж не зворухнулась. Вічно вона зі своїм супом!
— Чай і шоколадний рулет!
Ну, хіба що так!.. Рушили до столу.
— Ну, ще за тата! — на всі лади викаблучувалась мама перед Ростиком, намагаючись запакувати малому в ротик чергову ложку яблучного пюре. — Не хоче! А баба Валя каже, що Ростик у неї так справненько їсть!
— А кави у неї він ще не п’є? — буркнула невдоволено.
— Кава? Що ти! Дітям до трьох років узагалі не рекомендується ні кави, ні шоколаду!
— Від баби Валі сподіватись можна чого завгодно! Ой, не довіряла б ти їй, мамо, дитини!
— Це ж чого раптом?!
— Її двоюрідна бабця була господинею Леськовичівського замку й колись отруїла малого Дашківського!
— Це баба Валя тобі сказала?
— Баба Валя все приховує. Дізналась я з інших достовірних джерел.
— Софійко, всім відомо про твою багату фантазію! — Мама аж скривилася. — Зрештою, чого баба Валя має відповідати за гріхи двоюрідної бабці?..
І як щось
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалонька із 7-В та загублений у часі», після закриття браузера.