Читати книгу - "Хрещений Батько"

подумав Майкл. Якби його манили в сто разів почеснішими нагородами, ніж ті, що він заробив на другій світовій війні, і то б він не поліз у цю бійку.

А проте стало соромно цієї останньої думки, що видалась йому неповагою до батька. Його батька продірявили як решето, і все ж таки Майкл чомусь краще за інших зрозумів Тома, коли той сказав, що замах учинено з ділових міркувань, а не з особистих. У такий спосіб батько розплачувався за владу, яку збирав протягом усього життя, за повагу, якої домігся від усіх людей навколо себе.

Майклові хотілося бути поза всім цим і жити своїм власним життям. Але він не міг віддалитися від сім'ї, поки не вщухне криза. Він мусив допомагати, навіть у своїй ролі «цивільного». З раптовою ясністю він зрозумів, що йому неприємна роль привілейованого спостерігача — людини, якій вибачають неучасть у війні з ідейних міркувань. Ось чом слово «цивільний» весь час дратувало його.

Двоє хлопців Клеменци супроводили Майкла в місто й висадили його неподалік від готелю, наперед упевнившись, що за ними ніхто не їхав слідом.

В готелі Кей уже чекала на нього внизу. Вони повечеряли разом, трохи випили.

— Коли ти збираєшся відвідати батька? — спитала Кей.

Майкл глянув на годинник.

— Відвідувачів пропускають до восьмої тридцять. Думаю, краще пізніш, як усі вже підуть. Мене пустять. У нього окрема палата й особисті сестри, отже, я зможу посидіти якусь часинку біля нього. Думаю, що він іще не говорить і навіть не впізнає мене. Але треба виказати повагу.

— Мені так прикро за твого батька, — тихо промовила Кей, — він був такий приємний чоловік на весіллі. Я не вірю тому, що пишуть, про нього газети. Я певна, що там майже все брехня.

Майкл ввічливо зазначив:

— Я також не вірю.

Він сам дивувався зі своєї скритності з Кей. Він любив її, вірив їй, але ніколи не зміг би сказати їй хоч слово про батька або про «родину». Вона була для них стороння.

— А як ти? — спитала Кей. — Чи й ти збираєшся встрявати в цю гангстерську війну, яку з таким захватом смакують у газетах?

Майкл посміхнувся, розстебнув піджак і показав, широко розвівши поли:

— Дивись — ніяких пістолетів.

Кей засміялась.

Вечоріло; вони піднялися в свій номер. Кей змішала для обох коктейль і, попиваючи, сіла Майклові на коліна. Під одягом шкіра в неї була ніжна, мов шовкова. Коли його рука домандрувала до розгарячілого стегна, вони, не роздягаючись, упали на диван і кохалися, зливаючись в жагучому поцілунку. Потім лежали тихенько, відчуваючи жар тіла крізь одяг. Кей прошепотіла:

— Чи не це у солдатів зветься «на хіп-хоп»?

— Еге, — відповів Майкл.

— А непогано, — тоном судді, що оголошує вирок, сказала Кей.

Обоє задрімали. Прокинувшись, Майкл підвівся й стурбовано глянув на годинник.

— Прокляття, вже скоро десята. Мені треба в лікарню.

Він пішов у ванну вмитися і зачесатися. Кей зайшла слідом за ним і обхопила руками за стан.

— Коли ми одружимося?

— Як тільки ти даси знати, — відповів Майкл. — Щойно вляжуться всі ці неприємності в сім'ї й тато одужає. Мені здається, що тобі треба спершу пояснити все твоїм рідним.

— А що я маю пояснювати їм? — спокійно спитала Кей.

Майкл гладенько причісував гребінцем чуприну.

— Просто скажи їм, що познайомилася з бравим, гарним хлопцем італійського походження. Добре вчиться в Дартмутському університеті. Під час війни нагороджений Хреснім відзнаки і Пурпуровим Серцем. Чесний. Роботящий. Але його батько — ватажок мафії, якому доводиться вбивати лихих людей, інколи давати хабара високим урядовцям, і на цій роботі його самого подірявили кулями як решето. Але це зовсім не стосується його чесного працьовитого сина. Як, зможеш запам'ятати?

Кей відпустила його й зіперлась на двері ванної кімнати,

— Це правда? — запитала вона. — Він справді, — й затнулася, — вбиває людей?

Майкл кінчив причісуватися.

— Я не знаю напевне. І ніхто не знає. Але я б не здивувався...

Вже коли він був біля дверей, Кей спитала:

— Коли побачимось знову?

Майкл поцілував її.

— Їдь додому в своє містечко і все добряче обдумай. Я не хочу, щоб ти якось замішалась в цю халепу. Після різдвяних свят я вернуся в університет і ми зустрінемося з тобою в Ганновері, згода?

— Згода, — відповіла Кей. Вона дивилась услід і бачила, як він помахав їй, і зайшла у ліфт. Ніколи раніше вона не відчувала такої близькості до нього, такої любові, і коли б хтось сказав їй, що вона не бачитиме Майкла три роки, Кей не знесла б такого горя.

***

Майкл вийшов з таксі перед лікарнею «Френч госпітал» і, вистрибнувши, був уражений, побачивши зовсім безлюдну вулицю. А коли зайшов до лікарні, то здивувався ще більше, бо й у вестибюлі нікого не було. Чорти б його брали, що це собі думають Клеменца й Тессіо? Хоч вони ніколи не навчалися у військовій академії, але не треба вивчати тактику в Уест-Пойнті, щоб виставити дозори. Принаймні поставили б чоловік двох у вестибюлі.

Було майже пів на одинадцяту, і найпізніші відвідувачі вже повернулися додому. Майкл напружився, насторожився. Не зупиняючись перед вікном реєстратури, бо знав номер палати на п'ятому поверсі, в якій лежав батько, він піднявся нагору порожнім ліфтом. Дивна річ, але ніхто не зупинив його, аж поки він підійшов до столика чергової сестри на п'ятому поверсі. Пройшов до батькової палати, не звертаючи уваги на запитливий вираз її обличчя. Перед дверима нікого не було. Куди ж у бісового батька зникли два детективи, які мусили б стовбичити перед дверима, щоб охороняти старого й розпитати його, як він прийде до пам'яті? Куди пропали люди Тессіо й Клеменци? Може, хоч у палаті є хто-небудь чи ні? Але й двері були незамкнені. Майкл зайшов до палати. На ліжку хтось лежав, і в місячному світлі, що по-зимовому пробивалося крізь вікно, Майкл пізнав обличчя батька. Воно було якесь збайдужіле, груди ледь западали в такт нерівному диханню. З невисокого металевого штатива коло ліжка, від крапельниці, спадали гумові трубки, що тяглися до його ніздрів.