Читати книгу - "Артеміс Фаул. Розум проти чарів"

А тепер прийшла пора ввести нового персонажа до нашої потойбічної картини світу. Хоча, коли бути точним, не такий він уже й новий. Ми вже здибувалися з ним раніше — в поліційній дільниці у Гавані. Це Мульч Копач, гном-клептоман, який фігурує у справі численних крадіжок. Непевна особа, навіть за мірками Артеміса Фаула. А в нашій оповіді й так чимало всяких аморальних типів.

Мульч народився у звичайній родині печерних гномів, але ще дитиною вирішив, що гірнича справа, якою займалися всі його предки, не для нього. І саме тоді він надумався знайти своєму головному талантові землекопа інше застосування, а саме: за допомогою підкопів зазіхати на власність багноїдів. Звісно, це означало відмовитися від власної чарівної сили, адже їхні оселі недоторканні. Якщо ти порушив це правило і ввійшов до чужої, хай навіть людської, оселі без запрошення, то маєш бути готовим до відповідних наслідків. Але Мульчеві на це було начхати. Що йому ті чари? Підземним копачам від них мало користі.

Протягом кількох сторіч справи в Мульча йшли досить добре, він навіть відкрив вельми прибутковий бізнес — торгівлю всілякими реліквіями, добутими на поверхні. Це тривало до того фатального моменту, коли він спробував продати кубок Жуля Ріме перевдягненому поліційному агентові. Отоді талан відвернувся від Мульча, і на сьогодні його арештів нараховувалося вже десятки. Останні Триста літ він тільки те й робив, що сідав у в’язницю й виходив на волю, сідав і виходив…

Що ж до риття всіляких тунелів, то Мульч вирізнявся незмірним апетитом, себто просто ненажерливістю, і розуміти цей вираз слід, на жаль, буквально. Для тих, хто не знайомий із заведеною в гномів технологією земляних робіт, я спробую пояснити її якомога делікатніше. Подібно до деяких плазунів, чоловічі особини гномів здатні розширювати свої пащі настільки, що можуть заковтувати грунт із швидкістю кількох кілограмів на секунду. Цей матеріал переробляється за рахунок феноменально посиленого обміну речовин, із нього вибираються й засвоюються всі корисні для гнома речовини, а потім… перетравлена земля вивергається, сказати б, із того боку, що протилежний пащі. Чарівна простота процесу.

На момент описуваних подій Мульч мучився (але не мульчився, якщо можна так висловитися) у кам’яних стінах однієї з камер Централу, головної підземної в’язниці. Принаймні він намагався справити враження гнома, який стійко, мужньо мучиться. А насправді він весь трусився, мов трясця його колотила, аж видзвонювали сталеві носаки його моднячих чобіт.

А труситися таки було від чого. Між гоблінами й гномами саме точилася війна за переділ територій, а тут якийсь розумняка поліціянт додумався посадити його в одну камеру з цілою зграєю зарізяк-гоблінів. Може, це сталося з недогляду. Та, найімовірніше, Мульча запхнули сюди, аби відігратися за те, що він обібрав того поліціянта, котрий заарештував його, — «обчистив», поки вони очікували своєї черги в дільниці.

— То що, гноме, — намагався зачепити його гоблін-ватаг, весь розмальований татуюваннями й з пикою, всіяною бородавками, — як це так, що ти ни прогризеш собі вихід звідси на волю?

— Міцна порода, — відповів Мульч, постукавши кулаком по стіні.

— Моцна, ка’еш, порода? — вишкірився гоблін. — Та невже моцніша за твою гном’ячу довбешку?

Гоблінові друзяки реготом підтримали свого пахана. Мульч і собі захихотів. Гадав, що так воно буде розважливіше. Але, гай-гай, помилився.

— А з кого це ти смієсся, гноме, га? Тіпа, чи ни з мене?

Мульч ураз перестав хихотіти.

— Ні, не з вас, а з вами, — уточнив він. — Разом з усіма вами сміявся. Це ви класно пожартували про мою довбешку.

Паханська пика присунулася майже впритул, так що гачок гоблінського сопливого носяки опинився за сантиметр від Мульчевого обличчя.

— То ти, тіпа, ка’еш, шо ми й пожартувать ни можимо, ге?

Мульч проковтнув давкий клубок, намагаючись прорахувати ситуацію. Якщо він зараз роззявить свою пащеку, то, може, й встигне проковтнути ватажка ще до того, як втрутяться інші гобліни. Хоча гобліни — це страшна проблема для травлення. Такі ж бо кістляві.

А гоблін тим часом вичаклував навколо кулака кулясту блискавку.

— Гей ти, пиньок, я тобі, тіпа, поставив питаннячко!

Мульч відчув, як усі потові залози на його тілі вмить виділили щедру кількість вологи. Гноми не люблять вогню. Вони й думати не сміють про такі речі, як полум’я, жар… На відміну від інших чарівних племен, гноми зовсім не тужили за поверхнею Землі. Це ж. занадто близько до сонця. А за іронією долі сталося так, що саме гном Мульч започаткував справу позбавлення багнощів їхньої власності.

— Н-ні, — промимрив він. — Я просто хотів засвідчити дружні наміри.

— Дружні наміри! — передражнив його «Бородавка». — Та хіба твоя порода знає, шо воно таке дружні намірєнія? Всі ви, тіпа, боягузи — так і норовите тихенько вгородить у спину швайку!

Мульч дипломатично закивав головою.

— Таки правда. За нами водиться деяка схильність до зради.

— Ха, деяка схильність! Мій братан Сплюнь попав у натуральну гном’ячу засаду, коли банда гномів прикинулась натуральними купками гною! Братан досі в гіпсі валяєцця!

— Давня витівка з купами гною, — співчутливо закивав Мульч. — Ганьба! Це одна з причин, чому я порвав із Братством.

— Є дві речі під землею, які я, в натурі, прізіраю, — провадив «Бородавка», замислено крутячи кулясту блискавку між пальцями.

Мульч відчув упевненість, що йому неодмінно доведеться дізнатись, які саме дві речі «прізірає» гоблін.

— Смердючі гноми — це, тіпа, раз.

Ну, тут немає нічого дивного.

— І коли зраджують своїх братанів — це, в натурі, два. А ти, тіпа, і туди, й сюди підходиш.

— Такий уже мій талан, — кисло осміхнувся Мульч.

— Талан тут, в