Читати книгу - "Леобург, Ірина Грабовська"

до будинку, зайшов до вітальні, всівся на диван і далі загадково посміхався. Джекі подріботіла слідом, немов цуценя, й обурено зазирнула йому в обличчя, вимагаючи докладних пояснень. Федя закинув ногу на ногу, ввімкнув телевізор і нарешті обернувся до неї, ніби згадавши, що вона досі тупцює тут, поруч з диваном.

— Ну, поміркуймо. Ти кажеш, що баба Маня просто дурна й забобонна і скерувала селян сюди випадково. Але будинок мав погану славу й раніше, так? Та коли тут мешкав Данилів дядько, вода була нормальна й жодній бабі не спадало на думку пов’язати всі дурні халепи, що сталися в селі, з будинком. Навіть коли тут з’явилася ти — вся така зелена й в сережках! Далі — ще цікавіше. Данило отримує дарчу і, здавалося б, має продати це незграбне одоробало в глушині. Але він вирішує не продавати одразу, бо сумнівається в дядьковій смерті. Й тільки після цього покотилося. Спочатку — ці всюдисущі дітлахи, злі погляди бабусь, бо хтось пустив чутки, що ми щось варимо в підвалі,— він зробив промовисту паузу.— Потім той «привид», хоча й я досі не впевнений, що саме бачив. Може, то була людина, яка щось шукала в моїй кімнаті! А після зникнення Данька все стало ще гірше: потоп... і знову де? В підвалі! Тебе загнали на дерево, розбили вікно, прийшли й стали волати, а в селі раптом усе стало геть погано! Совпадєніє? Не думаю.

Дівчина спантеличено потерла підборіддя.

— Мені здається, ти поквапився зв’язати це все в один ланцюжок.

— Ага. А ще нас раптом залишила шановна Маріанна Олександрівна! — гмикнув Федя.— Вгадай, хто першим заговорив з Данилом про продаж будинку? Тепер Дані немає, і схоже, вона тільки й чекає його появи, щоб ми, затинаючись, одноголосно почали умовляти його продати «проклятущий палац».

Джекі сіла поруч, її очі округлилися від подиву.

— Ну, не знаю,— сказала вона й знизала плечима.— Однаково схоже на випадковість.

— О, ці жінки! — застогнав Федя.— Все життя — суцільний збіг.

Вона надула губи, але нічого не відповіла, а потім пішла на кухню.

Федя втупився в екран, хоча думав геть про інше. Щось його хвилювало. Він мимоволі торкнувся зап’ястка — й згадав прохолодний дотик Джекі. В цьому впевненому жесті й у тому, з якою переконливою силою вона дивилася, було щось магічне. От дідько! Що такого вона зробила, як вийшло, що він досі сидить і думає про той незначний епізод?

Утім, нічого дивного, вирішив він. Це професійне. Якщо пишеш, то мусиш звертати увагу на дрібниці: таке можна описати в книзі, вразливі дамочки таке люблять. Але Джекі його здивувала. Здивувала! Він покрутив зап’ястком, ніби досі відчував дотик її холодних пальців.

Федя похитав головою сам собі й гмикнув. Це лірика. Інша річ — у селі справді відбувається щось недобре. А що як завтра в когось здохне корова чи засохне яблуня в садку? Або, ще гірше, отруїться дитина? Місцева галайса одразу посуне сюди. І тоді Джекі їх не спровадить.

Зателефонувати до дільничного? І що сказати? «Нас не влаштовують сусіди»?

Ці люди прийшли сюди не з доброго дива. І для того, щоб уникнути нових підступів, потрібно схопити змію за голову. Данило має повідомити Маріанну Олександрівну, що готовий продати будинок. Чи не задумає вона щось капосне, якщо здогадається, що він усе знає? Федя примружився. Можливостей у неї більше. Схоже, що все село тільки й чекає вказівок «голосу згори», а баба Маня отримує за свої провіщання гроші. В тому, що за цим хтось стоїть, Федя не сумнівався.

Хлопець навіть не помітив, коли почало сутеніти. Завтра зранку зателефонує колишній асистентці Івана Дмитровича й поговорить з нею. Скажімо, натякне, що Данило має намір залишитися в Німеччині і йому нагально потрібні гроші, тому будинок доведеться продати. Федя неохоче підвівся з дивана — й у цю мить почув відчайдушний крик.

Він заскочив на кухню. Джекі сполотніла, її руки тремтіли, вона притискалася спиною до дверей підвалу.

— Там... там мужик якийсь! — Її зуби цокотіли.— Я відчинила двері, а він... на мене... і я... його... цим...

Федя ривком підскочив до неї і відкинув її вбік. Потім підняв з підлоги величезну сковорідку, якою Джекі почастувала непроханого гостя, й смикнув двері. Клацнув вимикач. Федя коротко видихнув і спустився на кілька сходинок. У підвалі тхнуло вогкістю. Нікого. Тиша.

— Ну, і де він? — роздратовано вигукнув він.— Ходи сюди!

У дверях з’явилося бліде перелякане обличчя Джекі.

— Я тобі присягаюся...

— Не треба присягатися! Куди він міг подітися з замкненого підвалу?! Та ще коли ти його довбонула по голові.

Джекі сповзла сходами, боязко роздивляючись яскраво освітлене приміщення. Її губи досі тремтіли, й Феді навіть стало її шкода. В цьому химерному будинку й не таке може примаритися.

— Гаразд,— примирливо сказав він.— Оглянемо все ще раз.

— Дивися,— прошепотіла Джекі, присівши поруч з шафою.

На підлозі біля товстої дерев’яної ніжки виднілися свіжі подряпини. Федя задумливо стиснув губи. Оце вже цікавіше. Коли він оглядав водопровідну трубу під час потопу, невелику плиту над нею теж дряпали.

Він натиснув плечем на стару напіврозвалену шафу й з легкістю зрушив її вбік.

— Дивина,— вражено гмикнув Федя.— Здається, ти знайшла потайні двері!

Джекі з сумнівом дивилася на темні дошки, оббиті залізом. Федя про всяк випадок підняв з підлоги сковорідку й міцно стиснув литу ручку.

— Ні, зачекай! — Джекі поквапом накрила його руку своєю.— Не треба... Тут краще не відчиняти зайвих дверей...

— Та годі тобі! — криво посміхнувся він, невідривно дивлячись на її маленьку білу руку й знову відчуваючи пекучий дотик.— Треба ж урешті-решт дізнатися, куди воно веде...

Зустрівши його погляд, Джекі зніяковіло відвернулася та прибрала руку. Федя стримано кахикнув і штовхнув двері. Темрява. Доріжка світла з підвалу вихоплювала частину роздвоєного коридору.

— Над нами їдальня,— промовила дівчина, визираючи з-за його спини.— Отже, один хід веде в праву вежу. А другий куди?

Федя не відповів і рушив коридором. За кілька метрів прохід почав звужуватися й незабаром уперся в стіну. Провівши рукою по холодному каменю, хлопець намацав над головою дерев’яний люк.

— Альо, ти там живий? — в абсолютній тиші голос Джекі звучав глухо й моторошно.

— Живий,— відповів він і підняв ляду. Знайомий запах сіна. Хід вів до стайні. То ось як цей приятель потрапив до підвалу!

Федя швидко повернувся, а Джекі, задерши голову, роздивлялася сходинки, що