Читати книгу - "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пояснюючи необхідність такого заходу, Черчилль казав:
Те, що будь-який клас підданих Її Величності отримуватиме за свої величезні зусилля менше, аніж необхідну для прожиття платню, є національним злом. Там, де ми маємо те, що зветься потогінна торгівля, немає організації, немає рівності торгів; хорошого роботодавця підрізає поганий, а поганого — іще гірший; робітник, чиї засоби для існування залежать від промисловості, змушений конкурувати з тими, хто вирішив тимчасово зайнятися цією справою і згоден на низьку оплату… Там, де такий стан превалює, не буде передумов для прогресу, а лиш будуть умови для дегенерації, що прогресує.
Це деякі з аргументів, які й досі наводять, відстоюючи рівень прожиткового мінімуму. У боротьбі з безробіттям (яке згодом було десь на рівні 8 відсотків і фактично без жодної грошової допомоги його жертвам) допомогло заснування перших бірж праці. А на початку 1910-го Черчилль і Клементина вже могли об’їхати сімнадцять таких. Задумайтеся наступного разу, як будете біля центру зайнятості: Вінстон Черчилль усе це почав.
Він був тим, хто найняв Вільяма Беверіджа, який у подальшому будував поствоєнну державу загального добробуту 1940-х; у ту ранню епоху реформ він віддав належне Черчиллевим потугам у просуванні справ. Беверідж писав, що перші біржі праці були «яскравим відображенням того, як суттєво, всього лиш за кілька переломних місяців, потужна особистість міністра може змінити курс соціального законодавства».
Черчилль також започаткував страхування від безробіття — це попередник системи державної допомоги, схема внесків, за якою робітник вкладає 2,5 пенні на тиждень, роботодавець 2,5, платник податків — 3. Це означало, що коли ви залишилися без роботи або захворіли, за умови того, що зробили свій внесок, — вам призначається виплата, яка на сьогоднішні гроші становила би близько 20 фунтів на тиждень — небагато, але це початок. Як сказав Черчилль: «Страхування використовує диво перерозподілу для порятунку мас».
Звісно, як показав час, ці усереднені виплати не стали таким уже дивом. Тепер із платників податків відраховують кошти у фонд допомоги з безробіття, а принцип внесків майже забутий, проте сучасна програма виплат із безробіття є прямим нащадком Черчиллевої схеми.
Усі ці зміни на той час були спірним питанням і кидали в жар представників торі — та були нічим порівняно з участю Черчилля у Великій бюджетній війні 1909 і 1910 років. Проект «Народного бюджету» Девіда Ллойд Джорджа був однією з вирішальних подій сучасної історії Британії. Це був відкритий замах на перерозподіл багатств — напад на явище нерівності — і неминуче був сприйнятий як напад на герцогство і землевласників, з яких, власне, вийшов і Черчилль. Ллойд Джордж планував забезпечити різноманітні ліберальні схеми соціального захисту за рахунок удару податками по надзаможних, і понад усе — оподаткуванням землі. Він вимагав введення 20-відсоткового податку на прибуток з ціни продажу землі.
Tорі були налаштовані вкрай вороже — погрожували блокувати прийняття бюджету. Та Черчилль був до цього готовий, і вони разом із Ллойд Джорджем, наче комічний водевільний дует, об’їздили усю країну вздовж та впоперек.
У 1909-му ми бачимо, як Черчилль нарікає на нечесний поділ земель Британії. Та, звісно, визнає оподаткування землі. Він нещодавно відвідав Німеччину (поглянув на маневри німецької армії та зустрівся з кайзером), і йому одразу кинулося в очі, що нерівність класів там не так явно виражена, як у Британії. Незліченні маленькі німецькі ферми — і жодних стін довкола маєтків великих цабе. Черчилль порівнював із Британією: «Уся ця картина змушує пройнятися почуттям того, який же це страшенний тягар і смуток, що нашим бідним доводиться із цим миритись — із парками та фамільними палацами аристократів, що, майже торкаючись стінами одне одного, душать селища і промисловість…»
Величезні парки роздушують селища бідних! Величезні палаци! Чи це не занадто для нащадка Бленгейму? Чимало людей теж так гадали, і, коли Черчилль застеріг, що така нерівність призведе до класової війни, король змусив свого особистого секретаря написати у «Таймс» опротестування. Та Черчилль ударив знову. Коли лорди спробували провалити бюджет, він спрямував вогонь на інституцію, в якій були присутні навіть декілька його родичів. Станом на січень 1910 року бюджетна криза все ще тривала. І лордів він описував «пережитком феодального ладу, що геть втратив своє первісне значення; силою, яка давно минулася і якій необхідно завдати останнього нищівного удару рукою електорату, аби добити її до кінця».
Уже понад століття минуло з моменту осудливого обвинувачення Черчиллем того безславного ладу — людей, що присутні в парламенті за правом спадковості, — а спадкові чини й досі сидять у Палаті лордів. А це свідчить, що він був або вкрай радикальним у своїх поглядах, або дуже випереджав свій час.
Урешті, після приголомшливої коституційної заворушки бюджет було ухвалено. Король погодився, що у разі потреби сприятиме набору достатньої кількості прихильників лібералів, аби протаранити лави Палати лордів і переважити голосами реакціонерів від торі. Землевладці дали задню. Ллойд Джордж і Черчилль домоглися свого. Британія вступила на поріг століття перерозподілу багатств.
Коли Черчилль потрапив до Міністерства внутрішніх справ, то уже не здавався таким лівоспрямованим — принаймні не в очах торі. Він скорочував тюремні терміни, тоді як більшість тогочасних управлінців намагалися подовжити їх. Він зменшував частоту застосування одиночного ув’язнення. Формував поділ у британських тюрмах на політичних в’язнів і звичайних злочинців — зміну, яка й сьогодні мов більмо на оці для багатьох правокрильців. Хоч раніше у висловлюваннях він здавався жорстким щодо більшовизму та гомосексуалізму, коли постало питання ухвалення законних заходів, він був втіленням милосердя. Упродовж життя Черчилль виявляв милостиву байдужість до сексуальних уподобань людей (насправді і сам Едді Марш був «голубим», про що Черчилль напевно знав), і у вчинках, які тоді вважали криміналом, він намагався обмежити відповідальність. Коли йому повідомили, що одного чоловіка засудили до 10 років виправних робіт за гомосексуалізм, він написав посадовцям: «Цей в’язень уже отримував два страшні засудження на сім років покарання: одне за крадіжку лаймового соку й одне за крадіжку яблук. І не можна бути певним, що неприродні звички він не підчепив саме в тюрмі». Цей епізод показує Черчиллеву вроджену схильність до поблажливості — і варварську натуру системи правосуддя едвардіанської Англії.
Коли торі стверджували, що Черчилль виявляв м’якотілість щодо молодих злочинців, він міг навіть розіграти антибуллінґдонську79 карту. Якось торі з правого крила, лорд Вінтертон, звинуватив його в Палаті громад у відмові ув’язнення кількох молодих правопорушників, на що Черчилль відповів: «Хочу привернути увагу всієї країни … до того зла, що кожного року потурає ув’язненню
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон», після закриття браузера.