Читати книгу - "Згадай мене, Уляна Пас"

Рома першим виходить з автівки, а я за ним. Наближаюся до нього й одразу потрапляю у теплі обійми. Хлопець обіймає зі спини і кладе своє підборіддя мені на плече. Його руки огортають мою талію, і зараз мені так тепло та спокійно, як давно вже не було. 

Сонце повільно підіймається над горизонтом, і місто прокидається від сну. Добре, що сьогодні неділя і нам нікуди поспішати. Я готова стояти ось так весь день, лиш би Рома був поруч. 

- Не замерзла? - питає десь біля вуха. 

- Зовсім ні, - чесно відповідаю. - Тільки… їсти хочеться. Може, поснідаємо десь в місті? Не хочу поки що додому повертатися. 

- Давай! Я також голодний. Вчора практично не їв через хвилювання. 

Перед тим, як повернутися у місто, ще хвилин десять цілуємося в машині. Моєму щастю немає меж, і я дуже хочу, щоб і Рома те саме відчував. 

Виявляється, що усі кафе працюють з десятої, тому поснідати не виходить. Доводиться їхати в цілодобовий фастфуд і брати їжу з собою. Рома зупиняє автомобіль біля входу в парк, і ми снідаємо просто тут, бургерами і картоплею фрі.

- Хочу, щоб кожен мій ранок починався ось так, - заявляю, запиваючи сніданок колою. 

- Їжею з фастфуду? - сміється Рома. 

- Та ні. Поруч з тобою, - відповідаю. 

Ми обоє замовкаємо, і щось невидиме, але таке відчутне, літає салоном. Мої почуття до нього і його бажання розібратися у всьому. Я знаю, що у Роми є запитання до мене, але поки що він не озвучує їх, і, напевно, це на краще. Мені ще важко зібрати докупи все те, що зараз вирує в жилах. Щойно це відчуття шаленого щастя трохи спаде, ми поговоримо. 

Коли автомобіль зупиняється на подвір'ї хлопця, годинник показує восьму ранку. Мої батьки точно прокинулися, отже, доведеться пояснювати, де мене носило. 

Не хочу прощатися ось так, тому сама тягнуся за поцілунком й отримую миттєву відповідь від Роми. Здається, мені все ще мало його поцілунків і дотиків. Можливо, з часом це зміниться… 

- Які плани на сьогодні? - питає, коли збираюся виходити.

- Не знаю, - завмираю, чекаючи його наступних слів. - Хочеш щось запропонувати? 

- У мене є одна ідея, - усміхається так, що у мене подих перехоплює. І як я могла раніше не помічати, наскільки цей хлопець гарний? 

- Яка? - цікавлюся.

- Нехай це буде сюрприз, - заявляє. - Чекатиму тебе на цьому місці рівно о другій. 

- Я прийду! - кажу абсолютно впевнено. 

Залишаю салон автомобіля і прямую до свого будинку. Не втримавшись, таки озираюся саме в той момент, коли Роми виходить на ґанок свого дому. Він усміхається мені, а я махаю йому рукою на прощання. 

Проходжу в будинок і не встигаю зняти взуття, як з кімнати виходить мама. Вона невдоволено мене роздивляється і, здається, не бачить, наскільки я зараз щаслива.

- Діано, що все це означає? Ти що, всю ніч не була вдома? - питає сердито.

- Була, мамо. Я тільки над ранок поїхала, - відповідаю спокійно. 

- Мені здається, що не варто тобі зустрічатися з цим Захаром. Куди він тебе возив у такий час? - запитує, а я тільки усміхаюся на її слова. 

- Мамо, я не з Захаром була. Ми вже давно не разом. 

- Так? - здивовано перепитує. - Тоді хто тебе привіз? Я ж чула шум автомобіля. 

- Рома, - відповідаю і широко усміхаюся. 

- Рома? Ви знову стали друзями? - мама миттєво розслабляється, тому що цьому хлопцеві довіряє на всі сто відсотків. 

- Ні не стали. Мені здається, що ми тепер пара, - радісно випалюю і цілую маму в щоку. Поки вона не закидала мене черговою порцією запитань, швидко прощаюся з нею і біжу у свою кімнату. 

До другої години ще багато часу, але мені здається, що я нічого не встигну зробити. Хочеться бути гарною для Роми - тепер це головне моє завдання. 

Мені дико цікаво, що ж за сюрприз він мені приготував. Поки стрілка годинника ліниво крутиться по колу, я відраховую час і не можу всидіти на місці. 

Сподіваюся, Рома мене не розчарує. Хоча… я готова просто сидіти з ним в машині і цілувати стільки, скільки дозволять сили. Дика потреба в ньому трохи лякає. Можливо, з часом стане легше, а, може, я завжди буду потребувати уваги цього хлопця. 

Хай там як, я щаслива зараз. І все це завдяки Ромі. Сподіваюся, і він відчуває щось подібне. І хвилюється так само, як я.