Читати книгу - "Дамір, Iрина Давидова"

Я не встигла отямитися, як він знову припав до моїх губ, залучаючи їх у новий, жаркий, але швидкий поцілунок.

— Боюся уявити, яка ти в ліжку, якщо так розпалила мене поцілунком, — сказав він, знову відпустивши мої губи. — Не дозволяй мені довго торкатися тебе. Тому що, коли все ж це станеться, ти отримаєш те, що ніхто ще не отримував. Ти отримаєш моє серце.

Мені стало дуже приємно від його слів, а ще чомусь соромно, та так, що я носом наразилася на його плече. Дамір почав повільно гладити мене по голові, і я нарешті змогла відновити дихання. Я ніколи раніше не думала, що чоловік може робити таке з моїм тілом, практично його не торкаючись. А його слова пронизували душу, дарували заспокоєння, попри те, що сенс полягав, якраз таки в іншому. У ліжку з цим чоловіком спокійно точно не буде.

— Моя маленька Лі, моя Крихітка.

Почувши ніжності, мені так хотілося сказати, «твоя, тільки твоя», але я стрималася, розуміючи, що не маю права так швидко здатися, не хочу бути його черговою.

— Давай кави вип'ємо, і я поїду. Тобі потрібно відпочивати. А завтра після роботи у нас побачення.

Я різко відірвала голову від його плеча і, примружившись, уважно подивилася в карі очі.

— Відмови не приймаються, ти мені зараз довела, що ти — моя.

— Я...

— Тссс... — він поклав палець мені на губи, і пошепки додав: — реакція твого тіла, — найкращий доказ.

І, швидко чмокнувши, обережно поставив мене на підлогу а, відкривши двері, першою впустив в квартиру.

Ми повернулися на кухню, випили кави і тільки-но Дамір зібрався йти, як у двері подзвонили, і я пішла відчиняти. На порозі стояли чоловіки, з упакованими величезними вазами, які півгодини тому замовив Дамір телефоном.

Вази дійсно виявилися кришталевими й дуже великими, а тому важкими. Я з цікавістю спостерігала, як працівники за наказом Байєра наповнили їх водою і, встановивши в кімнаті, поставили в них троянди. Хлопці швидко впоралися із завданням і відразу ж покинули квартиру, залишаючи господарів наодинці.

— Завтра до дев'яти за тобою заїде мій водій.

— Мені потрібно буде заїхати в офіс за деякими проектами.

— Без проблем. Він відвезе тебе, куди скажеш.

— Навіть на Мальдіви? — несміливо посміхнувшись, пожартувала я, за що у відповідь отримала теплу усмішку.

— Ні, на Мальдіви тільки зі мною, — спокійно відповів він і ніжно торкнувся рукою моєї щоки, — але я запам'ятав твоє бажання.

— Ні, що Ви!

— Я піду, — схилившись, він залишив на моїх губах ще один солодкий поцілунок, — і, врешті-решт, давай на «ти».

— Даміре, — покликала я, коли він уже відкрив двері й переступив поріг, — спасибі за квіти.

— Це тільки початок Лі, тільки початок.

І, розвернувшись, збіг сходами вниз, а я, зачинивши двері, пальцями торкнулася палаючих губ, на яких досі таївся смак цього нестерпного чоловіка. Зараз, в цю хвилину, я відчула себе підлітком, дівчинкою, яка вперше закохалася, та не у свого однолітка, а у дорослого дядечка, яким і був Дамір. Тільки я була не підлітком і тверезо оцінювала всю ситуацію. Йому сорок, і він ніколи не був одружений, а значить, як тільки я йому набридну, він викине мене зі свого життя, і відразу ж забуде. А я буду збирати себе по шматочках, склеювати душу й серце, й докоряти собі з те, що піддалася почуттям до дорослого чоловіка. Але як же хотілося довіритися, як же хотілося відчувати себе потрібною, привабливою і сексуальною в руках такого вмілого й сильного чоловіка, чоловіка, який своїми поцілунками розпалює моє тіло.

Господи, як же все було складно. Зізнатися чесно, я жодного разу в житті ще не закохувалася, але здається, саме зараз переступила межу, і відкрила своє вразливе серце. Але що робити далі: довіритися й дозволити забрати мене у світ, де панує любов? Або відмовитися від усього, так і не дізнавшись, як же це: бути з таким сильним і владним чоловіком, як Дамір?

На мене чекав складний вибір, який, можливо, змінить моє життя назавжди, незалежно від результату подій.

***

— Ліє Олександрівно, доброго ранку, — почула я, проходячи до пропускного пункту концерну.

— Доброго ранку, Сергію Костянтиновичу, — ввічливо відповіла і підставила карту до екрана, щоб стулки відкрилися і я могла пройти до ліфта.

— Зайдіть до мене в кабінет, добре?

— Добре, тільки заберу деякі папери й прийду. Це не терміново?

— Ні. Ви на виїзді?

— Так, у мене ж завдання від Даміра Тімуровича.

— А-а-а, так-так. Все, я на Вас чекаю, — відповів начальник і пішов по коридору до свого кабінету.

Я швидко піднялася до себе, дорогою вітаючись з колегами. Мене дуже цікавило, навіщо Сергій Костянтинович покликав до себе, а тому, зайшовши в кабінет, я швидко взяла потрібну папку і, не затримуючись, піднялася до начальства. Сама нічого не розуміючи, відчула, як моє тіло почало тремтіти, і я спробувала опанувати себе, зробивши кілька глибоких вдихів. Навряд чи мені це допомогло, але часу на роздуми зовсім не було, а тому я тихенько постукала у двері.