BooksUkraine.com » Фантастика » Непереможний, Станіслав Лем 📚 - Українською

Читати книгу - "Непереможний, Станіслав Лем"

108
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Непереможний" автора Станіслав Лем. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 48
Перейти на сторінку:
Без шолома, машин, без зброї.

Роган ледве чув його.

— Тепер я викладу тобі мій план. Обдумаєш собі. Можеш його відкинути, бо все це ще залишається між нами обома. Я собі це уявляю так: кисневий апарат із силікону, ніяких металів. Вишлю туди дві розвідувальні машинки, без людей. Вони притягнуть до себе хмару, яка їх знищить. У той самий час поїде третя машинка з людиною. Власне в цьому найбільший ризик: треба під’їхати якомога ближче, аби не тратити часу на марш через пустелю. Запасу кисню вистачить на вісімнадцять годин. Отут у нас є фотограми всього яру й околиць. Вважаю, що не слід іти дорогою попередніх експедицій, краще під’їхати якомога ближче до північного краю плоскогір’я і звідти пішки спуститися скелями до горішньої частини ущелини. Якщо вони десь і є, то лише там. Там вони могли уціліти. Місцевість важкодоступна — багато гротів і розщелин. Якби ти знайшов усіх чи лише когось із них...

— Власне. Як їх забрати? — запитав Роган, відчуваючи якесь химерне задоволення. У цьому місці план похитнувся. Як легко жертвував ним Горпах...

— У тебе буде відповідний засіб, який трохи запаморочує. Зрозуміло, він знадобиться лише тоді, коли віднайдений не захоче іти добровільно. На щастя, вони можуть в цьому стані ходити.

«На щастя...» — подумав Роган. Стиснув кулаки під столом, обережно, щоб Горпах не помітив. Він зовсім не боявся. Ще ні. Усе це було надто нереальним...

— У разі, якби хмара... зацікавилася тобою, мусиш нерухомо лягти на землю. Я думав про якийсь препарат на цей випадок, але він діяв би зі значним запізненням. Залишається лише той захист голови, той електричний симулятор, про який говорив Сакс...

— Чи щось подібне вже є? — запитав Роган. Горпах зрозумів прихований сенс його питання. Але зберіг спокій.

— Ні. Але це можна зробити протягом години. Сіточку сховано у волоссі. Апаратик, що ґенерує ритми струму, буде вшитий у комір комбінезона. Тепер... Дам тобі годину часу. Я б дав і більше, але з кожною наступною годиною шанси на їхній порятунок зменшуються. Вони уже й так мізерні. Коли ти вирішиш?

— Я вже вирішив.

— Бовдуре. Чи ти не чуєш, що я тобі кажу? Це було лише для того, аби ти зрозумів, що нам іще не можна стартувати...

— Але ж ви знаєте, що я і так піду...

— Не підеш. Якщо я тобі не дозволю. Не забувай — я тут іще командир. Перед нами проблема, стосовно якої будь-чиї амбіції відходять на задній план.

— Розумію, — сказав Роган. — Пан не хоче, щоб я чувся змушеним?.. Гаразд. Якщо так... але те, що говоримо, надалі підлягає нашій домовленості?

— Так.

— У такому разі хочу знати, що пан зробив би на моєму місці. Поміняймося... Навпаки, ніж хвилину тому...

Горпах помовчав.

— А якби я тобі сказав, що не пішов би?

— То і я не піду. Але знаю, що пан скаже правду...

— То не підеш? Правда? Ні, ні... Знаю, що це не потрібно...

Астрогатор підвівся. За ним встав і Роган.

— Пан мені не відповів.

— Астрогатор дивився на нього. Він був вищим, значно більшим і ширшим у плечах. Його очі знову стали такими стомленими, як на початку розмови.

— Можеш іти, — сказав він.

Роган автоматично виструнчився і повернув до дверей. Тієї миті астрогатор зробив такий рух, ніби хотів його зупинити, взяти за плече, але Роган цього не помітив. Він вийшов, а Горпах застиг нерухомо біля дверей, що зачинилися, і довго стояв.

«Непереможний»

Два перші всюдиходики з’їхали з пандуса на світанку. Тіньові схили дюн були ще чорні після ночі. Поле відкрилося, пропускаючи машини, і замкнулося, блимаючи синіми вогниками. На задній сходинці третьої машинки, під самим днищем крейсера, в комбінезоні, без шолома й захисних окулярів, лише з малою маскою кисневого апарата на вустах, сидів Роган, охопивши коліна схрещеними руками, бо так йому було зручніше стежити за рухом секундної стрілки.

У лівій горішній кишені комбінезона лежали чотири ампулки зі шприцами, у правій — пласкі прямокутники харчового концентрату, кишені на колінах заповнювали дрібні інструменти: променевий датчик, малий магнітометр, компас і мікрофотограметрична карта місцевості, не більша за листівку, яку можна було розглядати через сильну лупу. Був перепоясаний сувоєм найтоншої пластикової линви, а весь його одяг практично позбавили будь-яких металевих деталей. Сітки з дротиків, схованої у волоссі, він зовсім не відчував — хіба що спеціально ворушив шкірою голови. Не чув також наявності струму в цих дротиках, але міг перевірити дію мікропередавача, зашитого в комір, приклавши до цього місця палець: твердий циліндрик періодично здригався, і його пульс можна було відчути на дотик.

На сході з’явилася червона смуга, і вже прокидався вітер, підрізаючи піщані верхівки дюн. Низька пилка кратера, що позначала лінію обрію, здавалося, поволі занурювалась у все яскравішу червінь. Роган підняв голову: його мали позбавити двостороннього зв’язку із кораблем, бо працюючий передавач негайно видав би його присутність. Але у вусі стирчав не більший за вишневу кісточку приймальний апаратик; «Непереможний» міг — принаймні час від часу — посилати йому свої сигнали. Якраз тепер апаратик заговорив, і це звучало так, ніби обізвався голос усередині його голови.

— Увага, Рогане. Це Горпах... Носові датчики фіксують зростання магнітної активності. Очевидно, всюдиходики вже під хмарою... Висилаю зонд...

Роган дивився в небо, що ставало все світлішим. Він не зауважив самого старту ракети, яка злетіла несподівано вертикально вгору, тягнучи за собою ледь помітну смугу білого диму, що зачепився за верхівку корабля, і помчала з шаленою швидкістю на північний схід. Минали хвилини. Вже половина важкого сонячного диска, наче гарбуз, сиділа на вінчику кратера.

— Невелика хмара атакує першу машину... — пролунав голос у його голові. — Друга поки що йде без перешкод... Перша наближається до скельного проходу... Увага! Цієї миті ми втратили контроль над першою. Так само й візуальний — її вкрила хмара. Друга підходить до повороту біля сьомого звуження... її не атакують... Почалося! Ми втратили контроль над другою, її вже вкрили... Рогане! Увага! Твоя машинка рушить за п’ятнадцять секунд — відтепер ти діятимеш на власний розсуд. Умикаю стартовий автомат — з Богом...

Несподівано голос Горпаха віддалився. Його замінило механічне клацання, що відраховувало секунди. Роган сів зручніше, вперся ногами, просунув рамено через електричну петлю, прикріплену до верхнього поруччя всюдиходика. Легка машина раптом здригнулася і плавно рушила вперед. Горпах тримав

1 ... 39 40 41 ... 48
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Непереможний, Станіслав Лем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Непереможний, Станіслав Лем"