Читати книгу - "Третій фронт"

— Не беруть кулі? Три метри заввишки? Здається, я здогадуюся, що це.

— І що?

— Це «беркути».

— Беркути? В якому сенсі?

— У прямому. Я займуся цим. Нехай війська не лізуть в бій, хай навіть не наближаються. Якщо «беркути» почнуть наступ, війська мають відступати, уникнути зіткнень, бо будуть зайві втрати.

— Як — відступати? А якщо вони посунуть на Київ? — занервувала Тетяна Павлівна.

— Я цим займуся. А поки що нам потрібна ще готівка. У Сумах.

— Добре, я підготую. А що за випадок із викраденням співачки Даніели? Цей скандал зараз починають активно роздмухувати. Вона сама мовчить, але є відео з камери зовнішнього спостереження, де у викраденні бере участь людина, дуже схожа на вас.

— Потім поясню, зараз немає часу. Через півгодини зателефоную щодо грошей. — Я відключився. Зайшов до їдальні, де хлопці обідали. Ловив здивовані погляди відвідувачів. Моя розпухла пика у плямах йоду й товченого стрептоциду справді мала кепський вигляд. Сів за стіл, доїв борщ, узявся за друге.

— По радіо сказали, що гра «ВЧК» зависла. Сервер пошкоджено, коли вони зможуть відновити роботу — невідомо. — Бухгалтер усміхнувся.

— Це добре. Доїдайте, в нас намалювалося нове завдання. — Я швиденько з’їв картопляне пюре зі шматком печінки, запив компотом. Розплатився майже з останніх грошей. Зателефонував Тетяні Павлівні, вона сказала, куди зайти по гроші.

— Ваша діяльність спричиняє дедалі більше скандалів! — сказала вона вкрай невдоволено.

— Але ж ми рятуємо Україну.

— Нам стає важче вас прикривати. Потрібен якийсь позитивний результат, щоб відбиватися від критиків.

— Сподіваюся забезпечити його з «беркутнею», — пообіцяв, хоча зовсім не був упевнений.

Ми прийшли до чорного виходу з облдержадміністрації. Там чекала схвильована жіночка з пакетом готівки. Я взяв пакет, продивився пачки, розписався, і ми пішли. Трохи поплутали сліди дворами, потім таксівкою поїхали на автомобільний базар. Купили там «ЛуАЗ», іржавий, але на ходу. Заїхали по зброю, яку сховали перед походом до «головосіка», і поїхали з Сум. На виїзді нас зупинили даївці. Спробували обшукати, але коли побачили наші документи, відпустили. Я повернув на путівець, щоб збити з пантелику тих, хто спробує стежити за нами.

«ЛуАЗ» їхав неквапливо, в ньому дуже трясло, у салон залітала пилюка — але в ньому ми могли не боятися калюж і були впевнені, що проїдемо будь-де.

— Так, хлопці, ану кажіть, чи немає на вас якого важкого злочину чи гріха? — запитав я, дуже здивувавши товаришів. Потім уточнив: — Невідплаченого судом чи каяттям?

— А ти чому питаєш? — поцікавився Бухгалтер.

— Тому питаю, що зараз ми їдемо до одного дуже небезпечного чудовиська, до якого краще приходити з чистим сумлінням.

— Тобто? — спитав Бухгалтер, Мовчун теж уважно слухав.

— Його звати Мертвосуд. Колишній суддя, продажна тварюка, який після смерті чомусь повернувся з того світу, щоб і далі судити. Але тепер чесно, суворо і з виконанням вироку на місці.

— Це як?

— Він бродить по своєму Чорноліському району Оклунківщини. Здебільшого перестріває людей у придорожніх їдальнях і кафе, бо через район проходить важлива траса, машин їде багато. Але може заходити і до міст, селищ та сіл. Коли заходить, обирає собі товариство, підсідає. Сила чудовиська така значна, що ніхто не може суперечити йому, ніхто не тікає, всі сидять і дивляться на Мертвосуда, наче кролики на удава. А Мертвосуд починає по одному вислуховувати. Люди розповідають, у чому винні. Кожна людина краще за всіх знає, у чому вона винна. Що собі не говори, як не умовляй себе, а кожен знає, де напартачив.

— А чому б просто не помовчати? Або розповісти не те, в чому винен. Чи принаймні не все? — спитав Бухгалтер.

— Тому що перед поглядом Мертвосуда люди стають чесними. Жоден не може збрехати чи приховати щось зі своїх гріхів. Принаймні я не чув, щоб хтось зміг обдурити Мертвосуда. Його очі діють, як найкращий на світі детектор брехні, як сироватка правди, після якої людина розповідає все, в чому вважає себе винною.

— Багато людей коять страшні речі, але винними себе не вважають.

— Вони не вважають себе винними на словах, але їх сумління знає, винні вони чи ні. І під поглядом Мертвосуда люди говорять так, як вважає сумління. Зізнаються у всьому. Мертвосуд вислуховує їх. Якщо йому потрібні якісь додаткові свідчення, він може допитати інших, але здебільшого одразу виносить вирок і виконує його.

— А що за вироки?

— У Мертвосуда не дуже багатий арсенал. Або смерть, або життя. Якщо ти винен, Мертвосуд відкусить тобі голову. Якщо ж ні — залишить жити. Від нього нічого не приховаєш, годі й думати його обдурити. Тому якщо у когось із вас є щось важке на душі, краще вам не зустрічатися з Мертвосудом. Подумайте і вирішіть для себе. Не хочу втрачати хороших бійців.

Деякий час ми їхали мовчки. Потім зупинилися сходити до вітру. Стали на обніжку поля озимини, що почала вже зеленіти.

— А от я на війні вбивав. Це як? — спитав Бухгалтер. — Не одного і не двох. Це те, що сам, особисто. А ще були ж і вбиті за моїм наказом, я ж цілим загоном командував.

— Не в мене питай, а в свого сумління. Якщо вважаєш себе злочинцем, тоді краще на очі Мертвосуду тобі не потрапляти. А як ні, то ні.

— Я теж убивав, — кивнув Мовчун. — І на війні, й ось тільки-но.

— То можеш не рахувати, бо гра. А все інше — як твоє сумління каже. Якщо винен, то не лізь. Краще я сам піду, ніж ви пропадете.

— А ти невинний? — спитав Бухгалтер.

— А в мене іншого виходу немає. Я на цю боротьбу підписався, і мені потрібен Мертвосуд, без нього ніяк. Буду ризикувати. Є і в мене речі, за які соромно, але сподіваюся, що для смертного вироку їх буде замало. Ну що, поїхали?

Їхали ми до вечора, блукали другорядними дорогами, раз зламалися, але Мовчун усе полагодив — у нього виявилися золоті руки. Приїхали до Чорноліського району вже вночі. Я наказав зупинитися біля копи соломи, де можна було поспати. «ЛуАЗ» сховали в кущах неподалік, а самі вляглися.

— Спимо по черзі. Перші дві години я чатую, потім Бухгалтер, а потім уже Мовчун.

Хлопці зарилися в солому і швиденько засопіли. Я ж сидів із автоматом напоготові. Взагалі нас не мусили вирахувати, але я звик бути обережним і сидіти в засідках. Вивчання чудовиськ найкраще вчить бути терплячим. Сидіння в соломі — це ще вершина комфорту, бо доводилося сидіти і в болоті, і в снігу, і серед комарів.

Коли настав час, я розбудив Бухгалтера і