Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

Маркелин таки сам на себе видав суд, кажучи: "Відчужую себе від священичого сану, якого я недостойний. Ще ж і після смерти моєї тіло моє нехай не передають звичному похованню, а нехай викинуть псам на поїдання. Хто ж насмілиться поховати його, той буде проклятий". Після собору того повернувся Маркелин до Риму і, одяг коштовний, який від Диоклитіяна прийняв, у руки взявши, поспішив до Диоклитіяна. Кинув перед ним одяг, докоряючи йому, і злословив богів його брехливих, визнавав, що важко згрішив, і плакав. Цар же сповнився гніву, передав його на муки, тоді на смерть засудив. І вели блаженного за град на страту з трьома вірними — Клавдієм, Кирином й Антоніном. Ішов за ним Маркел Пресвітер, який після нього мав престол прийняти. Прикликавши Маркела, мученик Христовий Маркелин переконував його, щоб був твердий у вірі. Заповідав про тіло своє, щоб ніхто не смів у землю його закопати, але нехай буде на поїдання псам кинене: "Не достойний я поховання людського, не є я достойний, щоб мене земля прийняла, бо відрікся був Господа мого, неба і землі Творця".

Коли ж досягли місця смерти, святий мученик Маркелин помолився з упованням до Христа Господа, що приймає грішників з покаянням, з усього серця простягнув шию свою до страти — і помер за Христа, якого ж відрікся був через страх. Потято з ним було й тих трьох мужів — Клавдія, Кирина й Антоніна. І кинули тіла їхні на шляху без поховання. Проте через декілька днів тіла Клавдія, Кирина й Антоніна вірні, вночі взявши, закопали. Маркелинового ж тіла ніхто не смів взяти й поховати, бо він клятвою закляв, щоб не було передане тіло його похованню. І лежало на шляху тридцять шість днів. Явився ж святий апостол Петро новопоставленому папі Маркелові, кажучи: "Чому тіла Маркелинового досі не поховав?" Відповів Маркел: "Боюся прокльонів його: усіх закляв, щоб ніхто не посмів поховати його тіла". Сказав апостол: "Чи не пам'ятаєш написаного: «Той, хто смиряє себе, піднесеться?» Іди й поховай його чесно". Вставши ж, Маркел-папа пішов, взяв чесні мощі мученикові й поховав їх у гробниці Прискіли, що при шляху Саларійському. Так закінчив земний шлях священомученик Маркелин-папа, залишивши приклад покаяння багатьом, що тоді в такий гріх падали. Багато ж було настрашених муками — Христа відрікалися. Ми ж Боже невимовне милосердя славимо нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Місяця червня в 8-й день

Перенесення чесних мощей святого великомученика Теодора Стратилата

Святий великомученик Теодор постраждав за Христа від Ліцинія, нечестивого царя, у граді Іраклійському, де був воєводою. Час же кончини його — місяць лютий, день восьмий. У цей же місяць і день вшановуємо перенесення чесних мощей його з іраклійського града на батьківщину його в Євхаїти. Так-бо слузі своєму Варові, що на страждання його дивився і те записав, заповідав святий, кажучи: "Тіло моє поклади у Євхаїтах, у володіннях моїх батьків". Хто хоче все про цього святого довідатися, хай читає страждання його, просторо написане й розміщене у восьмий день місяця лютого. Ми ж тут згадаємо чудо дивне, що від ікони його було, — про нього ж святий Анастасій Синаїт і святий Йоан Дамаскин свідчать.

Було ж то чудо таке. Є місце, що лежить від Дамаска-града за чотири тисячі стоп, називається Карсата. Там була церква святого великомученика Теодора Стратилата. Коли те місце взяли сарацини у своє володіння й почали там жити, увійшло багато з них у церкву мученикову й осквернили її всілякими нечистотами: ввели-бо до неї худобу свою, і жінок, і дітей. І чинили гріхи тілесні, жахливі й мерзотні. Був же там на стіні намальований образ святого великомученика Теодора. Одного дня, коли сиділо багато сарацинів у церкві тій і розмовляло, один з них взяв лук і стрілу і, напнувши, вистрелив в образ і влучив у праве рамено святого. Прострелила його стріла — і зразу витекла кров з образу, наче з живої людини. Бачили ж те чудо сарацини, дивувалися, проте не вийшли з церкви, а перебували в ній і нечистоти, за звичаєм своїм нечистим, чинили. Було ж їх там двадцять сарацинів, кожен мав жінок і дітей своїх. І за короткі дні всі, гіркою смертю несподівано вражені, померли. А ті, що поза церквою перебували, всі цілі й здорові залишилися. І розповідає про образ той преподобний Анастасій Синаїт, що сам бачив його і знак крови, що витекла з рани. Це чудо було на пострах сарацинам невірним — нам же, вірним, на настанову, щоб знали, як шанувати святі ікони: при них буває і діє чудесна благодать Бога нашого.

У той самий день житіє святого отця нашого Єфрема, патріярха Антіохійського

Святий Єфрем був спершу воєводою країв східних, за царювання Анастасія, також і Юстина, після того патріярхом Антіохійським поставлений був. Муж, вірою благочестивий, життям добродійний та богоугодний, до убогих вельми милостивий, до тих, що в біді, милосердний і співчутливий і до всіх люб'язний. Вибрання ж його на патріяршество було з Божого благовоління — через відкриття про те одному святому єпископові у час, коли град Антіохія після зруйнування відбудовувався. Розмножилося тоді в Антіохії різних єресей і єретиків, несторіян і євтихіян та инших. Й ображали божество Христове, і Пречистої Божої Матері честь принижували — тому гнів Божий торкнувся града. Місяця травня у 29-ий день, у п'ятницю в полуднє, почався землетрус великий, ще ж і вогонь невгасимий зайнявся. Від землетрусу руйнувалися і падали кам'яні споруди і мури града, вогонь же все пожирав, сильний гнів Божий на грішних людей явно показуючи. І мало що не стала Антіохія як Содома і Гомора — більша частина міста загинула, і незліченна кількість людей: одних убили будинки, що руйнувалися й падали, инші у вогні згоріли. Останнім зі всіх помер Євфрасій, патріярх Антіохійський: стовп на нього якийсь упав. І були для людей, що залишилися, плач і ридання великі, і страх у навколишніх градах і краях. Коли впав той гнів Божий на Антіохію, дехто зі святих отців, що на дальшій відстані були (як же преподобний Теодосій Великий у Палестині і преподобний Зосим у Кесарії Палестинській), бачили все ясновидними очима і ридали, молячись до Бога, щоб до решти не